Влада дала вказівку не допускати комуністів до телебачення і радіо, не згадувати у повідомленнях друкованих ЗМІ, соціологам у рейтингах. Навіть не повідомляти, що КПУ учасник виборчого процесу. Але Компартія України – була , є і буде!
Незважаючи на всі загрози і переслідування, комуністи піднімають реальні, а не надумані проблеми людей. Вимагають від «демократів» поводитись демократично, вирішувати питання не силоміць, а законним шляхом, не ігнорувати думку народу. Комуністи показують, що нинішня влада така ж корумпована, як і попередня, і нічим принципово не відрізняється.
Комуністів переслідують за те, що вони не зрадили своїм переконанням і не зрадили своїх виборців, за те, що вони єдина політична сила, яка відстоює в Раді інтереси людей праці. Сьогодні провладні партії та націоналісти намагаються переконати український народ в марності й непотрібності партії. Однак саме присутність комуністів в Раді забезпечувала те, що влада не могла піти на повний демонтаж соціальної держави, вдавалося не допустити дуже багатьох антинародних рішень.
Як тільки розгорнулася кампанія переслідування КПУ і партія втратила в парламенті свою блокуючу акцію голосів, українці одразу ж пакетом отримали всі найбільш одіозні антинародні рішення, які безуспішно просував Азаров. Якби в Раді було хоча б 30% комуністів, то жодне таке рішення не пройшло б, а наявність 226 комуністів в Раді відкрило б можливість реалізації програми партії, яка приведе до формування держави соціальної справедливості. Достатньо було б провести націоналізацію стратегічних галузей економіки, ввести прогресивний податок, а також ввести монополію на виробництво лікеро-горілчаної продукції, і гроші знайшлися б на все - на пенсії, на зарплату, на стипендії та на розвиток економіки і соціальної сфери - медицини, освіти, культури...
Присутність Компартії у Раді була стримуючим фактором для наступу олігархії на права та інтереси трудящих. Переслідування КПУ має кінцевою метою створення умов для того, щоб олігархи могли грабувати трудящих ще більш цинічно і безсоромно. Щоб ніщо не нагадувало людям праці про їх права, щоб ніхто не смів підняти голос на їхній захист.
Партій багато, з трудящими одна!