…Як партизан. я клянусь захищати Батьківщину

мужньо, вміло, з гідністю і честю,

не жаліючи своєї крові і самого життя

для досягнення повної перемоги над ворогом.

У грізні роки Великої Вітчизняної війни на захист Батьківщини став весь народ. Розгорнувся партизанський рух. В партизанських загонах України воювало 500 тисяч чоловік. Такі відомі партизанські з'єднання як С.А. Ковпака, ОМ. Сабурова, С.В. Гришина,  О.Ф. Федорова, ПЛ. Вершигори діяли також на українських землях.

На території Оржицького району певний час діяли партизанські загони №25 (командир Максименко) і №26 (командир Шейченко). Перший десант в районі Оржиці - Онішок, другий - в районі с. Плехів (ліс Білошапка). Ці десантні групи були  невеликими - 10-11 чоловік, але вся сила і дієвість їх у підтримці місцевих жителів, які самі йшли у партизанські загони, посилали дітей-зв'язківців,надавали посильну допомогу. Так, наприклад, в загін №26  влилось 33 чоловік, навколишніх сіл і оточенців.

Серед них плехівчани Гаврило Родіонович Тригуб, Іван Павлович Третяк, Леонід Леонідович Рева, Олександр Іванович Бибик, учасник фінської війни Прокіп  Маркович Золотаренко, Павло Леонідович Рева, Данило Єпіфанович Кононенко, Володимир Танцлер і інші; оржичани Марфа Іллівна Потьомка, Яків Федотович Шамота, Іван Михайлович Карпець, Леонід Якович Шамота, Тетяна Семенівна Туманська, Юлія Іванівна Татусь, Микола Платонович Тищенко; онішківчани

Ілля Павлович Яременко, Петро Федорович Яременко, Олександр Сергійович Годун, Іван Степанович Олійник, Герасим Іванович Тараненко, Олександр Григорович Назаренко та інші; зарізчанин Борис Никифорович Бартош; тарасівчани Денис Йосипович Волик, Антон та Іван Похильки.

Партизанськими загонами на території району і за його межами були проведені такі бойові операції: розгромлено штаб СС в Оржиці, вбито коменданта  району, спалено зерносховище в с. Тарасівка, розгромлено унтер-офіцерську школу в с. Плехів, підірвано 8 ешелонів та ін. За вміле І.Г. Шейченко нагороджений орденом Червоної Зірки.

В Оржицькому районному музеї зберігаються копії наказів, доповідних про діяльність цих загонів. Так, наприклад, з доповідної від 20.09.1943 р. відомо, що партизани відбили 5 німецьких атак (300 чоловік) в районі с. Плехів. В селі була відновлена радянська влада ще до вступу Радянської Армії.

Жителі с. Савинці Іван Якович  Часник, Микола  Григорович Путренко, Пилип Іванович  Зарудний, Іван Євтихійович Шабля, які втекли з фашистського концтабору, брали участь в боях на території Чехословаччини як члени партизанських загонів та їх командири. Були активними учасниками Словацького повстання 1944 р. в бригаді  ім.Яна Жижки.

У селах району були залишені підпільні групи, які очолювали комуністи. Зокрема, в с. Лукім'ї командиром підпільної групи був призначений Йосип Сидорович Карбань, який з 1937 по  1941 рр. працював головою Чутівської сільради, а з січня 1941 р. був директором Лукімського державного млина. У склад групи входили П. Миронець, П. Козина, Г.П.Юркевич, А. Колеснік, В. Н. Пащенко, Т. Різник, В.Мамрай, Ф.С. Хорошко.

В лісі урочища Манілово був створений склад зброї і боєприпасів. На жаль групі не вдалося розгорнути партизанські дії, бо вона була виявлена каральним загоном і розстріляна. Така ж доля спіткала підпільні групи і в інших  селах району.

Окремо хотілось би написати про підпільну групу с. Чайківщина, яку очолював Яків Юхимович Бублик. Патріоти протягом року рятували поранених військовополонених, відправляючи їх через фронт до своїх.

Влітку 1942 року група, заготовивши  зброю, готова була створити бойовий загін, але зрадник видав її. 20 червня членів групи було заарештовано і відправлено в м. Лубни. Протягом тижня їх там допитували, жорстоко катували. Але вони тримались мужньо. Перед стратою Яків Юхимович сказав: «Будемо прощатися, товариші.Тішить лише одне: не задарма віддаємо своє життя. Встигли і ми дещо

зробити для перемоги».

З усієї патріотичної групи живими залишилися лише двоє - Макарова і Юртаєв. Обоє з оточенців-червоноармійців

Крім того, десятки людей наших сіл приходили на допомогу пораненим радянським воїнам, переховували їх в своїх сім'ях, лікували, приймали  як своїх  членів сімейства. Так, жителька с. Онішки Надія Іванівна Жало в 1941 р. врятувала трьох поранених офіцерів Радянської Армії. Дар'я Мусіївна Макогоненко з цього ж села ховала  від німців жінку, яка була'військовим лікарем.

Допомагали партизанам у постачанні зброї жителі с. Оржиця  Олексій  Григорович Супруненко, Михайло Ількович Карпець, житель с. Онішки Степан Антонович Олійник як  мельник відправляв борошно партизанам.  Жителька с. Воронинці Євдокія Йосипівна Дерев'янко переховувала тяжко пораненого командира 32-ї кавдивізії. Василь Аривонович Миколаєнко із с. Лазірки переховував міністра легкої промисловості УРСР Ф.В. Міханька і допоміг йому перейти лінію фронту.

І ось настав звитяжний день - 18  вересня 1943 року. День визволення Оржиччини  від німецько-фашистських окупантів.  Радо  зустрічали  жителі  райцентру і сіл району своїх визволителів - воїнів Радянської Армії. Серед зустрічаючих були і  партизани загонів, які вийшли із лісів і зібрались на стадіоні райцентру. На  знак цієї радісної зустрічі жителі  райцентру  назвали цю  вулицю Партизанською.  І нові покоління пам'ятають ці далекі події не тільки по  назві вулиці. А і  потому, що вони народились і живуть у мирі,  не знаючи страхіть війни. І мирне  життя для них вибороли в жорстокому  двобої  з фашизмом на фронті воїни Радянської Армії та партизани і підпільники, які мужньо боролися з ворогом на окупованій території. І їх подвиг житиме вічно.

В.І.Боровський,

другий секретар Оржицького РК КПУ,

працівник районного музею