Кожна нова влада береться за проведення територіальної реформи укрупнення сільських, селищних рад і районів але наштовхується на категоричне несприйняття  цього населенням України, яке пам’ятає гіркий досвід такого реформування в 60-х роках минулого століття, коли  значна  кількість населених пунктів перейшла в розряд «неперспективних»,зазнали занепаду, а згодом зовсім зникли з карти України.

 Завдяки зусиллям комуністів такі законопроекти не знайшли підтримки в парламенті минулого скликання. Всього планувалося тоді ліквідувати 12 тис. місцевих рад.

Нинішня влада, на словах, розпочала чергову казочку про децентралізацію влади, посилення прав і ролі місцевого самоврядування та намагається знову «пропхати» Закон про добровільне об'єднання територіальних громад (реєстр.№4070а).

Цей урядовий законопроект суттєво звужує нинішні права самоврядування. Так, в частині третій, статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» говориться: «Добровільне об'єднання територіальних громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Таке рішення є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету, об'єднання комунального майна».

Про об'єднання громад шляхом референдумів нинішня влада не хоче навіть згадувати, бо думка людей нікого в нашій державі не цікавить. То яка це добровільність?

Ключова роль в об’єднанні відводиться відповідним органам виконавчої влади Передбачений у проекті механізм суперечить ідеології добровільного об’єднання територіальних громад, які зобов’язані по суті керуватися не законом, а перспективним планом формування територій громад відповідного регіону, згідно за методикою формування «спроможних» територіальних громад, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

А якщо громада не захоче об’єднуватися? Тоді така громада фактично позбавляється державної фінансової підтримки. Оце вам і вся добровільність.

Розуміючи непопулярність і згубність законопроекту, в першу чергу, для сільської місцевості навіть нинішня «слухняна» більшість Верховної Ради України поки що відмовилася  голосувати за нього напередодні виборів. Комуністи ж були єдиними, хто проголосував проти. Чому?

Давайте спробуємо відповісти на ряд запитань. Чи можливе реформування територіального устрою  в умовах економічної і політичної кризи?  Чи є у нинішніх політичних лідерів країни воля до її проведення і, найголовніше, кредит довіри людей, бо не підтримана людьми реформа - це утопія? Скільки коштуватиме ця реформа і чи «підйомна» вона  для України в умовах загрози дефолту і економічного колапсу? Чи приведе механічне укрупнення територіальних громад і районів до їх самодостатності без вирішення питання економічного розвитку територій? Чи це наблизить владу і соціально-управлінські послуги до людей за умови вщент зруйнованої соціальної, транспортної і комунікаційної інфраструктури, чи є для цього достатня кількість підготовлених кадрів? Чи є в країні позитивний приклад реформування, хоча б якоїсь галузі, що вселяло б громадянам оптимізм і впевненість у необхідності проведення адміністративно-територіальної реформи? Чи будуть до того часу здійснені кроки з оптимізації повноважень між центром і регіонами, знайдено нову модель взаємовідносин, реформовано бюджетну, податкову системи? Хто прорахував економічні витрати та моральні збитки, які зазнає кожна родина в результаті переоформлення безліч життєво важливих документів (паспортів, свідоцтв, установчих документів, майнового характеру тощо)? Чи робився прогноз можливих ризиків і наслідків, впливу ймовірних помилок в плані збереження керованості на всіх рівнях управління? Чи напрацьовані заходи з недопущення погіршення рівня життя людей і росту соціального напруження? Чи враховані в запропонованому проекті місцеві традиції і звичаї, регіональні відмінності, що впливатимуть на реформування? Чи аналізувалися «попихачами» реформи причини невдалого реформування територіального устрою, що проводився в 60 - х роках минулого століття і наслідки, до яких вони привели? Чи проводився в Україні державно-правовий експеримент щодо пропонованого укрупнення і які його результати? Чи вичерпані можливості оптимізації нинішньої системи територіального устрою?

Це лише невелика кількість запитань, що виникає у кожної тверезомислячої людини, коли вона чує балачки влади про реформування адміністративно-територіального устрою. Кожне з цих питань - це серйозна тема, що потребує обговорення.

Звичайно, що в питаннях адміністративно - територіального устрою є багато проблем: встановлення і зміни меж населених пунктів, районів, областей, статусу окремих населених пунктів і територій, навіть законодавчого врегулювання того, які документи і до якого органу необхідно подати для врегулювання цих питань та багато іншого.

Згадані проблеми очевидні та їх необхідно вирішувати невідкладно. Чимало конструктивних пропозицій внесено для цього. Вони загальновідомі. Але ініціатори «швидкісного» реформування обрали і чітко витримують шлях руйнування всього і відразу, а потім закріплення в Конституції і законодавстві України наслідків свого експериментування над кожною людиною зокрема і суспільством загалом. Це занадто навіть для того періоду беззаконня, який ми переживаємо.

Проведення подібного нині, коли на пам'яті людей злочинна приватизація та її катастрофічні результати, реформування земельних і майнових відносин в агропромисловому комплексі, знищення соціальної сфери на селі, фактична ліквідація найкращих у світі систем освіти й охорони здоров'я, які призвели до занепаду, а часто знищення результатів праці багатьох поколінь, перетворення основної маси людей на жебраків, на мою думку, ще більше погіршить ситуацію на місцевому, регіональному та державному рівнях.

Насправді радикальне реформування адміністративно-територіального устрою є надзвичайно складним і комплексним процесом, що має колосальні ризики. Для його реалізації необхідно прийняти та внести зміни декілька сотень законів та кількох тисяч підзаконних актів, забезпечити їхню реалізацію організаційно, фінансово, підготувати для цього кадри.

Крім того, реформування - це затратний механізм, який у кінцевому результаті ляже величезним фінансовим тягарем на плечі держави, місцевих бюджетів і, врешті-решт, громадянина. Саме з його кишені оплачувалися всі попередні реформи, саме на просту людину лягли всі труднощі нинішніх економічних негараздів. Тому можна не сумніватися за чий рахунок проводитиметься нова реформа. А скільки часу, нервів, сил і коштів забере в кожного з нас оформлення безліч довідок і внесення змін до існуючих документів, як для окремих громадян, так і для юридичних осіб, що неминуче потрібно буде зробити!

Механічне укрупнення місцевих рад і районів, на наш погляд, не призведе до автоматичної їхньої самодостатності, не вплине в бік покращення на якість соціально-управлінських послуг, що надаються населенню. Віднесення поселень до того, чи іншого статусу, по суті, нічого, крім назви і вивісок, не змінить і не забезпечить жодних гарантій на здійснення місцевого самоврядування на якісно відмінному, вищому функціональному рівні.

Навпаки. Переконані, що це не наблизить, а віддалить владу від громадянина, що особливо згубно позначиться на житті мешканців села, де вщент зруйнована соціальна, транспортна та інша інфраструктури, немає елементарного сполучення між більшістю населених пунктів.

У намірах ініціаторів реформування говориться про значне якісне і кількісне збільшення соціально-управлінських послуг, що будуть надаватися на місцях після проведення реформи. Для нинішніх працівників самоврядних органів дивною є теза, що для здійснення повноважень громади отримають значно більше можливостей і коштів. Чи є такі резерви в державі і на місцях? Чому вони не використовувалися до цього часу?

Пересічні громадяни у значній більшості з недовірою ставляться до реформ. Вони вже «ситі» обіцянками, які давалися при проведенні приватизації, реформування в сфері земельних відносин, агропромислового комплексу, пенсійного забезпечення, медицини, які простого трудівника зробили наймитом і жебраком.

Таким чином, доходимо висновку, що пропоновані «новації» суперечать не лише формальним положенням чинної Конституції України, але й усій культурно-історичній традиції народу.

Спочатку необхідно здійснити напрацювання законодавчої бази, проведення бюджетної, податкової та інших реформ, які поліпшать ситуацію в економіці України, забезпечать покращення рівня життя людей і підготує суспільну думку. А вже після цього готувати заходи в контексті згаданої реформи, яка б обов'язково передбачала проведення серйозних наукових досліджень і державно-правових експериментів, враховувала волевиявлення громад шляхом проведення місцевих референдумів, які передбачають Конституція України та ратифікована парламентом Хартія місцевого самоврядування.

С.В.Гордієнко,

народний депутат України,

перший заступник голови

Комітету Верховної Ради України

з питань податкової та митної політики, КПУ