Незадовго до літніх парламентських канікул, в останні дні роботи 10 сесії Верховної Ради України VI скликання, народними депутатами України було прийнято цілий ряд важливих законів, які стосувалися практично усіх сфер життєдіяльності країни, її суспільного організму. Серед них і багатостраждальний Закон України «Про технічну інвентаризацію об‘єктів нерухомого майна», який пройшов майже чотирирічний шлях підготовки та опрацювання з того часу, коли народним депутатом України, Головою Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Олександром Омельченком було зроблено спробу вперше за десятки років на рівні окремого закону врегулювати надзвичайно поширені, суспільно значимі й болючі питання технічної інвентаризації та обліку об’єктів нерухомого майна шляхом внесення на розгляд Верховної Ради України 18 липня 2008 року проекту Закону України «Про облік та технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна» (реєстр. №2788). Згодом до законодавчої ініціативи Олександра Олександровича долучився його колега, народний депутат України, Заступник Голови Комітету Олександр Черноморов і їх спільне дітище стало предметом тривалої та непростої парламентської процедури.

Вітчизняна система технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна та їх обліку існує понад вісімдесят років – з 20-х років минулого століття. За цей період працівниками комунальних підприємств – бюро технічної інвентаризації (БТІ) був накопичений значний досвід у цій сфері, напрацьовано унікальний, практично безцінний архів (об’єкт власності територіальних громад), який складається з історії будинків та будівель, засвідчений їх як первісний стан, так і поточні реконструкції, прибудови, знесення, зміни адреси, власників, оцінки та переоцінки на певному етапі, тощо. Все це дозволяє власникам нерухомого майна спокійно жити і користуватися своєю власністю. Акцентую Вашу увагу, що питання технічної інвентаризації завжди належали до відання місцевих рад. Якщо перевести мову на сучасну юридичну термінологію, то загальновизнані нині принципи організації владних повноважень – субсидіарність та децентралізація – успішно застосовувалися в нашій країні на практиці впродовж багатьох десятків років. Із запровадженням державної реєстрації об’єктів нерухомості ця діяльність також стала виконуватися БТІ як делеговане місцевому самоврядуванню повноваження органів виконавчої влади. На моє глибоке переконання передача повноважень зі здійснення такої реєстрації територіальним підрозділам Міністерства юстиції України шляхом зміни законодавства було грубою і глибокою помилкою. Але вона повністю узгоджувалася з тією «генеральною лінією», яка проводилася з початку 90-х років – органи місцевого самоврядування системно й послідовно позбавлялися повноважень і можливостей вирішувати ті чи інші питання у сферах земельних ресурсів, природокористування, містобудування, правопорядку, контролю тощо. На рівні ж районів та областей місцеве самоврядування взагалі було знекровлене шляхом ліквідації виконавчих комітетів місцевих рад. Як Ви розумієте, на часі була грабіжницька приватизація і виконкоми, пов’язані з конкретною місцевістю, людьми, навряд чи дозволили б робити це так безкарно, як ставленики центру.

Ще десять років тому, коли з’явилися перші законопроекти з питань державної реєстрації нерухомості і це повноваження виписувалося для здійснення виключно в системі органів виконавчої влади, мені, як практику, думалося, що вилученням із відання місцевого самоврядування питань державної реєстрації не обійдеться. Апетит, як відомо, приходить під час їжі. Наступні роки лише підтвердили цей висновок.

Для розуміння ситуації, хотів би привернути увагу читача до тієї суспільної атмосфери, в якій проходила робота над законопроектом народних депутатів України О.Омельченка і О.Черноморова. Вона характеризувалася аномально підвищеною і добре розігрітою суспільною температурою. Газети, телебачення, інтернет-сайти буквально одразу зарясніли інформацією про черги в БТІ, неналежні умови прийому, зайву зарегульованість та високі тарифи за виконані ними дії тощо. Але ці речі прекрасно усвідомлювали автори законопроекту, які десятки років життя віддали роботі в органах місцевого самоврядуванню і хоч належали до різних політичних сил, та були єдині у намаганні змінити ситуацію на краще і з власного досвіду знали, як це зробити. При цьому народні депутати України виходили із засадничих принципів, за якими система технічної інвентаризації та обліку нерухомості мала продовжувати функціонування в системі місцевого самоврядування, оскільки саме на органи місцевого самоврядування покладено основну частку відповідальності за життєзабезпечення сіл, селищ і міст держави, безперебійну роботу десятків видів інженерних комунікацій, утримання житлових та нежитлових будинків, споруд, доріг, шляхів, місць відпочинку, благоустрій території й тому подібне.

Однак, добре скоординована, що сьогодні більш, ніж очевидно, пропагандистська машина нав’язувала зовсім інші висновки: технічна інвентаризація заважає пересічним громадянам і бізнесу будувати, реконструювати, переплановувати, ремонтувати, слід якнайшвидше позбавитися БТІ як рудиментів «совковості», звести технічну інвентаризацію до мінімуму, включити ринкові механізми у цій сфері, запустити вільну конкуренцію і вона сама все відрегулює, покращить, ліквідує черги, зменшить тарифи й тому подібне. І тільки трагічні випадки у багатьох регіонах України, коли в результаті помилок при будівництві, реконструкції, переплануванні, внаслідок абсолютного ігнорування технічних характеристик будівель і споруд, самовільного проведення робіт падали балкони, завалювалися стіни, стеля і цілі під’їзди з десятками жертв, інформаційна хвиля дещо стихала і хоч на який час приходило розуміння, що це далеко не простий, специфічний вид діяльності, де «кавалерійським ринковим наїздом» проблему не вирішити.

Як мені добре пригадується, всі ці речі одна до одної повторювали пропагандистські трюки двадцятирічної давнини, коли хаяли і гудили державні підприємства, вихваляли приватизацію і казали, що тільки-но все перейде до приватних рук, одразу ринок і конкуренція все відрегулюють. Що ж, практично вся державна промисловість перейшла до рук кількох не те, щоб найвпливовіших, а скоріше найбільш метикуватих сімей, не обмежених мораллю про спільне людське щастя – і разом із цим декілька мільйонів людей «перейшли» у безробітні, виїхали за кордон, зайнялися перепродажем товарів іноземного виробництва. Під «співи» про неефективність колективної форми власності знищено такі суспільні форми господарювання як колгоспи і над українськими селами і маленькими містечками, де перероблялася продукція сільського господарства, замаячіла загроза вимирання. Вперше наш народ не те що взнав, а й скуштував єгипетської картоплі, польського сала, американської спецкурятини.

А як «багато» надходжень до бюджету дала приватизація виробництва алкогольної продукції, тютюнової промисловості? Як «ощасливив» жителів Полтавщини, Чернігівщини, Сумщини, Львівщини перехід газо- і нафтових свердловин до рук так званої «еліти», як «зажирували» жителі Донбасу і Дніпропетровщини після появи металургійних магнатів і королів, наскільки «покращився» рівень життя в Криму, загалом на Чорноморському узбережжі, у Карпатах, коли величезна кількість здравниць, санаторіїв, будинків відпочинку, профілакторії з державних, комунальних, колгоспних стали приватними? Під сокирою капіталістичного реформування корчаться в муках ще недавно передові, а за деякими оцінками найкращі у світі, системи охорони здоров’я, освіти, фізичної культури і спорту.

Тому то й страждає комунальне господарство, тому то й не спроможні органи місцевого самоврядування виділити кошти на будівництво і ремонт будинків, шляхів, вулиць, мостів, переходів, ліфтів, під’їздів, підвалів. Придбати нові автобуси, тролейбуси, трамваї, впорядкувати як слід територію. Встановити незначні ціни на проїзд, квартирну плату, комунальні послуги. Розширити штати БТІ, додати туди працівників, розмістити їх не в одному, а в кількох приміщеннях, щоб не було черг, платити пристойну заробітну плату, аби не спокушалися «лівим» заробітком. Але все це сьогодні стало за гранню можливого. Оскільки вироблений тяжкою людською працею продукт, зароблені кошти перерозподіляються найбільш грабіжницьким способом, оминають фонди суспільного споживання, в тому числі місцеві бюджети, і осідають у кишенях вузького прошарку осіб, для яких усі перелічене вище турботи – ні до чого. Їм потрібні землі й заводи, острови й озера, палаци й вілли, ексклюзивні авто і цілі стайні. Ну і, звичайно ж, кріпаки та раби.

На моє глибоке переконання сфера технічної інвентаризації також припала до вподоби певним групам осіб, які намагаються переформатувати грошові потоки за здійснення інвентаризаційних функцій, що при всіх недоліках існуючої системи до цього дня належать до місцевих фінансів і служать одним із важливих власних джерел поповнення місцевих бюджетів, відібрати ці кошти у місцевого самоврядування і спрямувати до власних кишень. І зовсім не виключено, що цей задум, в чому я погоджуюсь із Олександром Черноморовим, сягає часів п’ятнадцятирічної давнини, коли при прийняті Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» чомусь «забули» виписати технічну інвентаризацію серед переліку повноважень, які віднесено до відання органів місцевого самоврядуванню.

Але повернімося до нашого конкретного законопроекту «Про облік та технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна» під реєстраційним номером 2788. Він пройшов тривале опрацювання у Комітеті з питань економічної політики, підтриманий парламентом у першому читанні за основу, підготовлений до другого читання з врахуванням пропозицій суб’єктів права законодавчої ініціативи і, врешті, на пленарному засіданні 16 червня 2011 року голосами 250 народних депутатів України був прийнятий в другому читанні та в цілому. Слід сказати, що робота над законопроектом була відкритою і участь у ній брали не лише парламентарії, а й представники органів місцевого самоврядування, їх найбільш авторитетних асоціацій із всеукраїнським статусом, досвідчені практики з багаторічним досвідом, що працюють у системі технічної інвентаризації Луганська і Львову, Сум і Миколаєва, Дніпропетровська і Житомира, експерти, науковці, муніципальна громадськість.

Однак Президент України, на моє здивування, застосував до прийнятого закону так зване право «вето», надане йому статтею 94 Конституції України. Відповідно до частини другої цієї статті «Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду». Отже цей припис дає Президентові України можливість вчинити дві дії:

перша – сформулювати свої пропозиції до прийнятого закону (підкреслюю, саме до прийнятого) із обов’язковою мотивацією;

друга – повернути прийнятий закон разом із сформульованими до нього пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Що стосується деталей здійснення процедури повторного розгляду, то вона визначена статтями 132-136 Регламенту Верховної Ради України, норми якого мають силу закону, оскільки власне Регламент прийнято шляхом його затвердження законом. Тут важливо буде відзначити, що повторний розгляд повернутого Президентом України закону є абсолютно самостійним етапом здійснення парламентом законодавчої влади, який відрізняється від таких етапів роботи над законопроектами, як підготовка до першого читання і розгляд у першому читанні, підготовка до повторного першого читання і відповідний розгляд, підготовка до другого чи повторного другого читання з наступним розглядом тощо.

У пропозиціях Президента України зазначалося, що в основу закону покладена хибна концепція, його положення не відповідають Конституції України, інших базових законів, містять численні внутрішні неузгодженості. Наводилася аргументація на підтвердження цих тез і, як висновок, пропонувалося Верховній Раді України відхилити раніше прийнятий і повернутий для повторного розгляду закон. При цьому жодної пропозиції щодо покращення тексту з можливістю вийти на прийнятний варіант Глава держави не запропонував, а одразу сформулював одну-єдину пропозицію відхилити закон.

Для мене чогось нового у зазначених міркуваннях не було. Практично аналогічне доводилося чути від окремих представників Міністерства юстиції України, багато в чому повторювалися експертні висновки фахівців Апарату Верховної Ради України. Це не є якимось надзвичайним випадком, а скоріш рутинною регламентною справою, адже всі законопроекти проходять наукову експертизу на етапі підготовки до першого читання і юридичну експертизу при підготовці до другого читання, підготовці прийнятого закону на підпис Голові Верховної Ради України. І повірте, що при розгляді у комітетах і парламентській залі далеко не всі зауваження враховуються при ухваленні рішень. Тому які саме аргументи вважає необхідними і достатніми Президент України, до якої позиції прислухається, а до якої – ні, це питання його «внутрішньої кухні». Мої спостереження засвідчують, що суто юридичні обставини – і це при всіх президентах – ніколи не були головними, а гору брали політичні моменти. Давайте згадаємо Податковий, Бюджетний, Земельний кодекси, закони України «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», «Про державний земельний кадастр», «Про ціни і ціноутворення», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». Або пригадайте хід прийняття Кримінального процесуального кодексу України? Я вже не говорю про норми щорічних законів про Державний бюджет України на відповідний рік – тут взагалі маса неузгодженостей і з Конституціє України, і з кодексами, і з базовими регуляторами у сферах освіти, охорони здоров’я, культури, соціального захисту, місцевого самоврядування. У будь-якому із цих випадків юридичних підстав застосувати право вето до прийнятих законів було більше, ніж достатньо. Тим не менше, всі вони були підписані.

Як на мене, одне з голових посилань у пропозиціях Президента України на те, що технічна інвентаризація на комунальному рівні не може бути монополією, оскільки це не допускає Господарський кодекс України, де згадується лише державна монополія, не витримує критики. Адже стаття 42 Конституція України не вказує на конкретну назву монополії – зокрема, державну, а місить загальну посилкову норму до закону, що визначає види і межі монополій. Зверніть увагу, слово «види» використано у множині. Тобто абсолютно спокійно, не порушуючи Конституцію України можна внести аналогічні зміни до Господарського кодексу України і жодної проблеми. До речі, якраз два місяці тому Законом України «Про ціни і ціноутворення» цей кодекс було змінено радикальним чином. Тому аргумент відповідності згаданому документу не належить до суто правових і питання, насправді, у тому, хто схилить Президента України до тієї чи іншої точки зору.

Аналогічне стосується свободи підприємництва і конкуренції. Ці права у жодній державі не є абсолютними. І обмеження, що застосовуються, в принципі стандартні – забезпечення економічної, державної безпеки, захист суверенітету, територіальної цілісності, інтереси громадського порядку, здоров’я і моральності населення, захист прав і свобод інших людей, запобігання заворушенням чи злочинам, охорони здоров’я населення тощо. Згадані базові положення можна відшукати у статтях 17, 23, 34, 35, 36, 37, 39 та інших Конституції України. І хоча не кожне з них текстуально пов’язується з підприємництвом і конкуренцією, за сутністю їх врахування у законотворенні обов’язкове. Скажу більше. Якщо з однієї сторони головною цінністю Конституція України у статті 3 Розділу І «Загальні засади» проголошує людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку, а з іншої сторони законодавче регулювання підприємництва з посиланням на статтю 42 Основного Закону щодо його свободи і конкуренції надає всі можливості нечистим на руку особам дурити людей у сферах інвестування, житлового будівництва, фінансово-кредитних відносин, оренди, купівлі-продажу нерухомості, принижувати їх гідність, знущатися над релігійними і моральними переконаннями, пропагувати насилля і розпусту, труїти неякісними продуктами й тому подібне, а також, у контексті конкретного виконання функцій з технічної інвентаризації – фабрикувати дані по об’єктах нерухомості, допускати їх неточність, неузгодженість, неоднозначність, шахрайські схеми, фіктивне підприємництво, заволодіння чужим майном, зменшувати коло питань місцевого значення, наданих для вирішення територіальним громадам та сформованим ними органам місцевого самоврядування, всіляко ускладнювати і унеможливлювати виконання органами місцевого самоврядування цілого спектру їх повноважень, зменшувати надходження місцевих бюджетів, спрощувати доступ іноземцям до відомостей про об’єкти, що можуть бути джерелами терористичної загрози (атомні станції, газопроводи, водосховища, склади озброєнь і тому подібне), то норма-принцип Загальних засад має однозначну вищість. Тим більше застосована у пов’язаності зі статтею 17 Конституції України, яка відносить захист економічної безпеки до найважливіших функцій держави та використовує таку унікальну формулу обов’язку, як «справа всього Українського народу». І подібне «підприємництво» повинно не те щоб обмежуватися, а не допускатися державою і її органами навіть у зародку. Я б радив «адептам» ринку подивитися на найбільші капіталістичні країни, ті заходи, які вживають уряди Америки і Європи, щоб приборкати кризу, до якої призвела відсутність державного контролю за діями фінансового капіталу, в першу чергу у сфері нерухомості.

Минулорічна пропозиція Президента України щодо відхилення прийнятого Закону «Про облік та технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна» не отримала достатньої підтримки сесійної зали і повернутий документ було направлено на доопрацювання до Комітету з питань економічної політики. Виникла певним чином патова ситуація, яка ускладнилася надходженням 1 листопада 2011 року до Верховної Ради України розробленого Міністерством юстиції України та поданого через Кабінет Міністрів України проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстр. № 9372), відповідно до якого з 1 січня 2012 року державну реєстрацію об’єктів нерухомості мали б здійснювати державні реєстратори у підрозділах Мінюсту на місцях, а не комунальні підприємства, як було десятки років до цього. Моментально черги до БТІ зросли десятикратно і навіть найгарячіші голови у виконавчих структурах і оточенні Президента України зрозуміли те, що прекрасно усвідомлювали, знали і про що говорили мери навіть найменших міст із найвіддаленіших районів України: ведення державної реєстрації через підрозділи Мінюсту поки що не можливе, необхідно продовжити перехідний період, щоб не викликати тяжких соціальних наслідків. Ця обставина ще раз засвідчила відірваність від життя прежектів вищеназваного відомства і той державницький підхід, який продемонстрували керівники і депутатський корпус системи місцевого самоврядування усіх регіонів України, а також більша частина народних депутатів України, котра ухвалила низку виважених рішень як щодо державної реєстрації, так і технічної інвентаризації об’єктів нерухомості. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 9 грудня 2011 року Комітету з питань економічної політики було доручено утворити робочу групу з опрацювання законодавчих пропозицій з питань інвентаризації об’єктів нерухомості, залучивши до її складу представників Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Також доручалося за результатами роботи цієї групи підготувати пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань проведення інвентаризації об'єктів нерухомості та до 30 березня 2012 року внести їх на розгляд Верховної Ради України.

Я мав можливість працювати у складі вищевказаної робочої групи, куди нас, разом із Заступником Голови Комітету Олександром Черноморовим було делеговано Комітетом з питань державного будівництва та місцевого самоврядування для захисту прав та законних інтересів місцевого самоврядування. Причому Комітет дав чіткі настанови щодо тих принципових позицій, які ми мали відстоювати при роботі над законопроектом. Зокрема недопущення комерціалізації технічної інвентаризації та збереження реально існуючих повноважень місцевого самоврядування. Разом із нами активну участь у напрацюванні законодавчих пропозицій взяли представники органів місцевого самоврядування, їх провідних асоціацій із всеукраїнським статусом, досвідчені практики комунальних підприємств – Бюро технічної інвентаризації, представники органів виконавчої влади. Останні, як багатьом із нас здалося, активністю не відзначалися, а наприкінці строку повноважень робочої групи взагалі щезли з її засідань. Як пізніше з’ясувалося – не просто так.

За результатами чотиримісячної підготовки члени робочої групи, народні депутати України С.Осика, Ю.Воропаєв, О.Черноморов внесли 19 березня 2012 року на розгляд Верховної Ради України проект Закону про технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна. Попри певні застереження, цей законопроект загалом відповідав основним підходам Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування до проблеми правового регулювання питань обліку та інвентаризації об’єктів нерухомого майна, що неодноразово висловлювалися на його засіданнях та полягали у наступному:

- збереження існуючої інфраструктури здійснення органами місцевого самоврядування та створеними ними підприємствами повноважень з обліку та інвентаризації об’єктів нерухомого майна;

- недопущення комерціалізації повноважень з обліку та інвентаризації об’єктів нерухомого майна, оскільки це може викликати негативні і тяжкі наслідки для життєзабезпечення населених пунктів і регіонів, неоднозначність баз даних про нерухомість, сприятиме реалізації корупційних схем, ущемлення інтересів громадян;

- неприпустимість конфіскації баз даних і матеріалів з інформацією про нерухоме майно, напрацьованих за більш ніж 80 років, що є власністю територіальних громад і використовуються для здійснення як власних, так і делегованих повноважень;

- віднесення повноважень з обліку та інвентаризації об’єктів нерухомого майна до категорії власних (самоврядних);

- врахування позиції органів місцевого самоврядування та їх асоціацій при напрацюванні нормативної бази регулювання питань обліку та інвентаризації об’єктів нерухомого майна.

Загалом даний законопроект враховував існуючу інфраструктуру органів місцевого самоврядування, а реалізація положень майбутнього закону на базі комунальних підприємств бюро технічної інвентаризації не потребувала б видатків державного та місцевих бюджетів, оскільки могла бути профінансованою за рахунок коштів бюро технічної інвентаризації, які залишаються в їх розпорядженні за підсумками діяльності після сплати податків та обов’язкових платежів до державного та місцевих бюджетів. Законопроект отримав схвальну оцінку в середовищі місцевого самоврядування і народні депутати України, комітети парламенту, в першу чергу Комітет з питань економічної політики, готові були забезпечити його підготовку до другого читання.

Однак буквально 10 квітня 2012 року до Верховної Ради України було подано від Кабінету Міністрів України альтернативний законопроект з аналогічною назвою, підготовлений Міністерством юстиції України. Звичайно, що це – конституційне право Уряду. Але навіщо тоді брати участь у робочих групах парламентських комітетів, фактично вводячи в оману депутатський корпус? До того ж до підготовки документу не було залучено представників жодного органу місцевого самоврядування, жодного міського голову, голів районних та обласних рад, провідних асоціацій органів місцевого самоврядування із всеукраїнським статусом, хоча Закон України «Про асоціації органів місцевого самоврядування» прямо вказує на необхідність консультацій при розробці законів з їх всеукраїнськими асоціаціями. На жаль, ігнорування позиції органів місцевого самоврядування стало практикою діяльності Уряду та міністерств при підготовці законопроектів, що засвідчили комітетські слухання щодо практики застосування Закону України «Про асоціації органів місцевого самоврядування» протягом перших трьох років від набрання ним чинності. Лише Міністерству з питань житлово-комунального господарства, регіонального розвитку та будівництва України вдалося налагодити співпрацю з асоціаціями органів місцевого самоврядування. Стосовно ж альтернативного законопроекту, то не думаю, що його ретельно перечитували Прем’єр-міністр України і члени Кабміну. У всякому разі я переконаний, що висновок пункту 6 «Регіональний аспект» Пояснювальної записки про те, що «Проект Закону України не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць» не можна приписати авторству Міністра юстиції України. Але ті особи, які готували цю відверту, цинічну неправду і домоглися підписів керівництва, очевидно впевнені у своєму всесиллі, і ні в що не ставлять ані Кабінет Міністрів України, ані Верховну Раду України, ані, тим більше, систему місцевого самоврядування.

Комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, в якому я працюю, спільно з фахівцями Всеукраїнської асоціації органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України» провів прискіпливий аналіз поданого Урядом законопроекту. У висновку Комітету зазначалося, що суть законодавчих пропозицій виконавчої влади зводиться до зламу і знищення існуючої системи обліку і технічної інвентаризації, що навіть за радянські часи здійснювалася на рівні виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів і створених ними підприємств. При цьому здійснювані повноваження оголошуються предметом комерційної діяльності на ринкових засадах конкуренції і досягнення прибутку, та виводяться з функцій найближчих до людей самоврядних органів влади та, відповідно, від будь-якого впливу громад. Як вважають у Комітеті, технічна інвентаризація об’єктів нерухомого майна не може бути предметом комерції, а має залишатися чітко окресленою на рівні закону сферою діяльності органу місцевого самоврядування. Визначення параметрів нерухомості потребує жорсткої однозначності, єдиного підходу, відповідальності, які на організаційному рівні може забезпечити лише публічна система управління, що здійснюється через самоврядну ланку влади. В іншому разі, за логікою розробника законопроекту, з таким же успіхом в Україні повинні запровадити приватну систему реєстрації громадян, конкурентну систему державного обвинувачення в суді, визначити місця позбавлення волі як підрозділи юридичних осіб чи приватних підприємців, ліквідувати всю систему Державного управління справами, замінивши її стихією боротьби за прибуток між нескінченним числом господарюючих суб’єктів, позбавити комунального статусу метрополітени, кладовища, громадський транспорт, доручити наукову чи юридичну експертизу проектів нормативних актів органів влади суб’єктам підприємницької діяльності, а не їх секретаріатам, апаратам чи адміністраціям.

Жодних аргументів на користь знищення існуючої системи обліку і технічної інвентаризації нерухомості в поясненнях до урядового законопроекту, окрім посилання на обумовленість часом та тверджень про позитивний характер усунення комунальної монополії, прозорість і конкурентне середовище ринку. Насправді всі останні тенденції розвитку світової економіки, особливо в умовах кризи, яскраво засвідчують, що усунення публічної влади від здійснення притаманних їй функцій призводять до монополії приватної, концентрації економічної влади в руках власників найбільших капіталів, негласних домовленостей і тіньових схем. Допуск іноземного капіталу, іноземців та осіб без громадянства до інвентаризації нерухомого майна, створеного багатьма поколіннями громадян України, лише сприятиме переходу реальних цінностей, якими виступають земля та нерухомість, до рук власників нічим не забезпечених надрукованих грошових знаків і їх замінників.

Наполягаючи на удосконаленні існуючої системи обліку і технічної інвентаризації нерухомого майна, Комітет водночас виступив проти спроб некомпетентного та не перевіреного життям підходу до врегулювання такої складної суспільної сфери. Було висловлено здивування характером інформації, наведеної у пояснювальній записці до урядового законопроекту, яка не відповідає дійсності, суперечить фактичному матеріалу і може ввести в оману як депутатський корпус, так і громадян України. Йдеться про тезу, нібито урядова ініціатива не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць. Насправді у Комітеті констатується зворотнє – за інформацією, що надходить від органів місцевого самоврядування законопроект, у разі прийняття, матиме вкрай негативний вплив на розвиток адміністративно-територіальних одиниць, спроможність органів місцевого самоврядування виконувати передбачені повноваження за багатьма напрямами соціально-економічної діяльності, в тому числі за рахунок зменшення надходжень місцевих бюджетів на виконання власних самоврядних завдань, обсяги яких визначаються мільярдами гривень і які відтепер будуть вилучені з розпорядження громад, що в умовах нинішнього стану місцевих фінансів видається відвертим цинізмом та йде врозріз із загальносуспільними інтересами.

Законопроект містить ризики значних зловживань, кримінальних і корупційних схем. В тому числі за рахунок залучення так званих сторонніх осіб до укладення договорів на проведення технічної інвентаризації і надання їм можливості оплачувати договір замість замовника. Крупні будівельні компанії, увівши до штату трьох виконавців робіт з технічної інвентаризації, зможуть безпосередньо на своїх же об’єктах, або ж за домовленістю одна з одною проводити визначення, фіксацію і документування параметрів будівництва. З’являється можливість залучення так званих «фірм-метеликів» до проведення технічної інвентаризації з наступним їх зникненням і знищенням всіх отриманих матеріалів. Запровадження платної професійної атестації та її проведення атестаційними комісіями, склад яких визначатиметься центральним органом виконавчої влади, переносить на цей рівень всі корупційні ризики – отримання хабарів за атестацію десятків тисяч фахівців, котрі працюватимуть у цій галузі, отримання ліценцій, формування складу атестаційних комісій.

Ліквідація комунальної системи обліку та технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна призведе до звільнення осіб, які працюють на цій ділянці відповідальності місцевого самоврядування, тому законопроект безпосередньо стосується соціально-трудової сфери, зачіпаючи права та інтереси більше 30 тисяч фахівців.

Крім того законопроект мав би пройти консультації з муніципальною громадськістю – середовищем громадських організацій та експертів, які тісно пов’язані з проблематикою місцевого самоврядування. Також розробники законопроекту не взаємодіяли та не здійснювали консультацій з всеукраїнськими асоціаціями органів місцевого самоврядування, що прямо передбачено Законом України «Про асоціації органів місцевого самоврядування».

Намагаючись запровадити абсолютно нову систему технічної інвентаризації, автори законопроекту вирішили запропонувати у Прикінцевих та перехідних положеннях внести зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», взагалі вилучивши з повноважень органів місцевого самоврядування облік об’єктів нерухомого майна незалежно від форм власності. Хоча в основному тексті законопроекту, пояснювальній записці до нього про облік нерухомості, на відміну від технічної інвентаризації, не згадується і не наводиться жодних аргументів, з яких причин органи місцевого самоврядування усуваються від обліку нерухомості.

Також у Прикінцевих та перехідних положеннях законопроекту робиться спроба вилучення всіх матеріалів технічної інвентаризації та обліку об’єктів нерухомого майна з власності територіальних громад шляхом прийняття норми закону, що зобов’язує бюро технічної інвентаризації передати їх до територіальних підрозділів Міністерства юстиції України у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.

Проте Конституція України не визначає бюро технічної інвентаризації суб’єктами права власності на майно територіальних громад і не наділяє їх повноваженнями позбавляти громади свого майна. Відповідними повноваженнями наділяються органи місцевого самоврядування, тому припис законопроекту про вчинення певних дій щодо майна громад є нікчемним. Також Конституція України (стаття 13) зобов’язує державу захищати права усіх суб’єктів права власності та встановлює рівність всіх без винятку суб’єктів права власності перед законом. Відповідно до частини третьої статті 321 Цивільного кодексу України «Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу». Таким чином закон має містити і підстави, і порядок передачі, чітко вказувати на суспільну необхідність, розкривати її зміст, забезпечувати безумовне відшкодування за об’єкти власності, і, очевидно, хоча б правильно зазначати суб’єкта права власності. Жодної із згаданих вимог в урядовому законопроекті щодо майна територіальних громад, яким є матеріали технічної інвентаризації та обліку, не дотримано. При цьому слід вказати, що навіть реквізиція, яка проводиться в умовах воєнного стану, відповідно до статті 353 Цивільного кодексу України передбачає наступне повне відшкодування власнику вартості майна і тільки конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно.

На переконання Комітету суспільна необхідність полягає якраз у зворотньому – інформація про об’єкти нерухомого майна повинна залишатися у комунальній власності. Це пов’язано з тим, що саме органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за левову частку забезпечення життєдіяльності і належного функціонування сіл, селищ і міст. Мости, підземні переходи, шляхове господарство, інженерні комунікації, метрополітени, транспортні комунікації, школи, дитсадки, лікарні, поліклініки, будинки культури, обслуговування прибудинкових територій, багатоквартирних житлових будинків, проблематика містобудування, формування містобудівного кадастру, розвиток населених пунктів, розробка програм соціально-економічного розвитку, претензійна робота в судах із захисту прав місцевого самоврядування тощо. Все це потребує забезпечення оперативного цілодобового доступу до найрізноманітнішої і достовірної інформації про об’єкти нерухомості, причому в її історичному контексті і динаміці розвитку. Тому обсяг роботи з інформацією про нерухомість, яку виконують органи юстиції, особливо з параметрами, що відображає технічна інвентаризація, при всьому розумінні важливості діяльності з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, на порядок менший і не йде в жодне порівняння з колом завдань, які зобов’язані вирішувати і вирішують щоденно органи місцевого самоврядування.

Аналізуючи проблему забезпечення доступу територіальних підрозділів Міністерства юстиції України до інформації про нерухомість, яку впродовж десятиліть роботи накопичили органи місцевого самоврядування, можна відзначити, що законопроект народних депутатів містив абсолютно чіткий і зрозумілий шлях її вирішення – створення електронних копій архівних матеріалів. Цю роботу, за умови порозуміння з органами державної влади, можна було б виконати у стислі строки, створити ідентичні паперовим бази даних та забезпечити безперешкодний доступ органів державної реєстрації прав на нерухоме майно та інших зацікавлених суб’єктів до таких баз даних. Причому робити це не в режимі письмових звернень за отриманням окремих скорочених виписок, як це пропонували для органів місцевого самоврядування розробники урядового законопроекту, а в порядку оперативного цілодобового доступу до всіх електронних копій документів з можливістю позачергового і безвідмовного отримання у разі необхідності доступу до їх письмових оригіналів.

Таким чином Верховна Рада України приступила до розгляду двох альтернативних законопроектів з питання технічної інвентаризації. В результаті складних перипетій узгоджень і обговорень за основу було прийнято проект, напрацьований Робочою групою Комітету з питань економічної політики як такий, що ґрунтується на реальних і перевірених механізмах, а також користується абсолютною підтримкою органів місцевого самоврядування. Урядовий законопроект було відхилено. Після опрацювання та підготовки до другого читання проект Закону про технічну інвентаризацію об‘єктів нерухомого майна (реєстр. №10286) було прийнято в цілому як закон на пленарному засіданні Верховної Ради України 5 липня 2012 року. Звичайно, що прийнята редакція значно відрізнялася від поданої. Зокрема, допускаючи інші юридичні особи до здійснення технічної інвентаризації. Проте система комунальних підприємств у сфері технічної інвентаризації зберігалася, а напрацьована база даних про об’єкти нерухомого майна залишалася у комунальній власності.

Однак, прийнятий парламентом закон так і не отримав путівки у життя. Президент України застосував щодо нього право вето, повернувши до Верховної Ради України для повторного розгляду. Як мотивація неприйнятності закону звучить все та ж риторика запуску вільної конкуренції та абсолютної комерціалізації сфери технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, необхідності тотального знищення існуючої системи комунальних підприємств, вилучення інформаційної бази про об’єкти нерухомості з комунальної власності. Своє негативне ставлення до подібного роду тез та пропозицій я вже висловлював. Однак хочу привернути увагу до іншого. Повертаючи прийнятий закон Президент України відповідно до статті 94 Конституції України мав би сформулювати пропозиції саме до нього: до окремих речень, пунктів, частин, статей. Або ж запропонував одну-єдину пропозицію про відхилення закону. У всякому разі саме такі два варіанти вбачаються із прочитання Конституції України та статей Регламенту Верховної Ради України, що врегульовують механізм повторного розгляду раніше прийнятого закону. І саме так завжди вчиняли і нинішній Глава держави, і його попередники. Натомість цього разу була використаний інший підхід і нове трактування існуючих норм. Не подаючи жодної конкретно сформульованої пропозиції до жодного з положень прийнятого Закону та не пропонуючи його відхили, Президент України вніс до повторного розгляду Верховною Радою України у якості своєї пропозиції до раніше прийнятого закону абсолютно новий текст Закону України «Про технічну інвентаризацію об‘єктів нерухомого майна». Тобто парламенту пропонується одним-єдиним голосуванням в режимі розгляду пропозицій Президента України перетворити законопроект на закон. Оминаючи процедуру першого читання законопроекту та передбачені Регламентом Верховної Ради України можливі рішення за її наслідками, процедуру другого читання, яка надає всім суб’єктам права законодавчої ініціативи, в тому числі кожному з 450 народних депутатів України, подати пропозиції та поправки до прийнятого за основу законопроекту, цілком можливі етапи повторного другого та третього читань. Виключаються можливості опрацювання законопроекту в парламентських комітетах, порушуються права органів місцевого самоврядування та їх всеукраїнських асоціацій, що дуже важливо для цього конкретного випадку. Як на мене, абстрагуючись від змісту пропозицій, такий підхід лежить поза конституційними межами. Насправді Президент України підміняє діяльність парламенту, його комітетів, депутатського корпусу і перебирає на себе здійснення законодавчої влади.

Що ж запропоновано замість депутатського закону? Навіть побіжний погляд на текст викликав питання, а чим ця пропозиція відрізняється від поданого Кабінетом Міністрів України законопроекту під реєстраційним номером 10286-1? Законопроекту, що готувався поза всякої участі представників місцевого самоврядування та викликав абсолютне неприйняття у їх середовищі, законопроекту, відхиленого Верховною Радою України. Та практично нічим. У кількох місцях точково змінено декілька норм, скориговано дати у прикінцевих та перехідних положеннях, відсутні зміни до інших законів України – але 99 відсотків тексту слово у слово відтворюють урядовий законопроект. Тобто весь спектр негативних наслідків для людей і їх представницьких органів на місцях, який прогнозувався для згаданого законопроекту, можна адресувати пропозиціям, підписаним Президентом України. Більше того. Глава держави пропонує ще більше ринку, ще більше свободи підприємництва.

Там, де Уряд запроваджував ліцензування, а прийнятий Верховною Радою України закон встановлював для юридичних осіб мінімальний статутний капітал у 10 мільйонів гривень, щоб займатися діяльністю з технічної інвентаризації, Президент України пропонує взагалі відмовитися від ліцензування як механізму регулювання підприємництва. Він вважає, що (цитую) «… ліцензування як механізм державного регулювання використовується для захисту прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захисту навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави (стаття 3). Сфера ж технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна не відповідає наведеним критеріям». Мені не хочеться навіть коментувати подібний пасаж. Це що, технічні відомості про атомні станції, гідроелектростанції з водосховищами, дамбами (Київського моря наприклад), заводи і сховища хімікатів, ядерних відходів, розміщення арсеналів зброї, військових частин й тому подібне не становлять інтересу для безпеки держави, захисту здоров’я громадян? А мости, газосховища, нафто- і газопроводи, інженерні мережі, ті ж каналізація і водопостачання, де одиничні аварії можуть поставити під загрозу життя мільйонних міст і регіонів. Тут немає про що казати і ні з ким сперечатися.

Також на відміну від недавніх урядових ініціатив, які надавали можливість проводити інвентаризацію юридичним особам, у складі яких працює три виконавці робіт із технічної інвентаризації, Президент України пропонує обмежитися лише одним працівником. На моє переконання, це ще більше спростить можливості застосування шахрайських схем. Будь-яка будівельна фірма, запровадивши лише одну штату одиницю «інвентаризатора» буде самостійно вимірювати і фіксувати технічні параметри об’єктів. Достовірність такого самоконтролю – під великим питанням. І без цього приписки на будівництві є найбільшою і практично «невиліковною» проблемою. Навіщо це поглиблювати? Або інший варіант. Родині необхідно отримати дані про параметри збудованого житла. Один із дорослих реєструється приватним підприємцем, отримує сертифікат, поводить необхідні заміри, виготовляє технічний паспорт і на цьому припиняє свою підприємницьку діяльність. Хто підпишеться за об’єктивність таких даних? А які спори можуть виникнути навколо спадкування нерухомого майна, коли кожна із сторін надасть своїх «інвентаризаторів» і дані будуть розходитися? Такі випадки вже й без цього трапляються і за половину квадратного метра судова тяганина триває роками.

Все інше у президентських пропозиціях – без змін. Таке ж утруднення, практично закриття доступу органів місцевого самоврядування до відомостей про фактичну площу, технічні характеристики, стан і фізичний знос об’єктів нерухомості, документів і матеріалів їх інвентаризаційних справ. Вдумайтесь тільки: отримати зазначені дані органам місцевого самоврядування можна буде лише у формі витягу, який містить «стислу інформацію про технічні характеристики об’єкта». Тобто отримання ідентичної копії, завіреної при необхідності, що відображає повні вичерпні відомості про об’єкт – неможливе. При цьому доступ організується за письмовими запитами і серед суб’єктів, які це вправі робити, відсутні комунальні підприємства. Я не уявляю, як міський голова міста-мільйонника з десятками тисяч об’єктів нерухомості фізично зможе підписати самі лише запити, не кажучи вже про ознайомлення з їх змістом.

Аналогічно до цього підтримується Президентом України вилучення з власності територіальних громад безцінних архівів об’єктів нерухомості з усіма даними в історичному розвитку і передача їх органам державної реєстрації прав на нерухоме майно за місцезнаходженням об’єктів. Що будуть робити, наприклад, в районних управліннях юстиції м. Києва з комплексом технічної документації про Київський метрополітен, його тунелі, станції, виходи, депо, інженерні мережі, про водогони, колектори столиці, десятки тисяч підвалів житлових і нежитлових будинків. Невже вони візьмуться за організацію належної експлуатації, проведення ремонтних робіт, ліквідацію аварій? Звісно, що ні. Я вже наводив аргументацію проти цього кроку і ще раз підкреслю, що ця пропозиція є нікчемною, вона не підлягає виконанню, суперечить Конституції України, положеннях Цивільного кодексу України і нагадує конфіскацію, або навіть контрибуцію, яку переможець у війні на власний розсуд накладає на переможеного ворога.

Підписані главою держави положення повністю відтворюють урядові приписи про ліквідацію комунальних підприємств – бюро технічної інвентаризації. Але ніхто з їх авторів навіть не обмовився, що чинити з наслідками їх застосування. Що мають робити викинуті на вулицю майже 40 тисяч працівників БТІ і до двохсот тисяч пов’язаних з ними членів сімей? Які фінансові компенсатори зменшення щонайменше на 2 мільярди гривень надходжень до місцевих бюджетів? А це майже п’ята частина коштів на виконання власних самоврядних повноважень. Питання, питання і ще раз питання. Недарма майже рік тому 130 міських голів найбільших міст України зверталися до Президента України з приводу його вето на попередній закон сфери технічної інвентаризації, де вказували на неприпустимість знищення діючого в системі місцевого самоврядування механізму. Проте, як виявляється, жодне із застережень повноважних представників територіальних громад не було взято до уваги.

На превеликий жаль, дії органів державної влади, в тому числі найвищих, по відношенню до системи місцевого самоврядування, дуже часто нагадують експерименти над живим організмом без наркозу, які від самоврядування залишили ледве жевріюче «самоврятування». Для мене це більш, ніж очевидно, бо маю можливість бачити початок цього воістину вбивчого для абсолютної більшості народу України процесу у законодавчих ініціативах на рівні парламенту і наслідки їх реалізації в селах, містах, районах і областях. При цьому дивним чином головними його рушіями виступають урядові, президентські та пов’язані з ними структури, подаючи та проштовхуючи законопроекти, які добивають залишки самоврядної влади. Відбувається таке собі жонглювання красивими словами перед телекамерами про децентралізацію, передачу повноважень на місця, підтримку регіонів, а з іншої – конкретні рішення і дії абсолютно протилежного характеру.

Я вкажу лише на урядові законопроекти «Про службу в органах місцевого самоврядування», про який на комітетських слуханнях представниками органів місцевого самоврядування не було сказано жодного доброго слова, «Про об’єднання територіальних громад», який є предтечею адміністративно-територіального переформатування України з метою забезпечення безпроблемного захоплення найродючіших у світі земель, спроби підключити центральні органи виконавчої влади до процедури прийняття місцевими радами рішень регуляторного характеру, нав’язати нічим не забезпечені делеговані повноваження у сфері професійно-технічної освіти, роботи з бездомними громадянами. Нічим не кращий президентський законопроект «Про адміністративні послуги», який всупереч Конституції України та Європейській хартії місцевого самоврядування зобов’язує органи місцевого самоврядування, в першу чергу міст обласного значення, проводити прийом громадян і юридичних осіб з питань, які належать до компетенції органів виконавчої влади. Організовувати взаємодію цих органів, слідкувати за проходженням документів, видавати результати дій органів виконавчої влади громадянам та юридичним особам, включати у штати органів місцевого самоврядування працівників, котрі повинні досконало знати увесь комплекс повноважень органів виконавчої влади, якими б складними і специфічними вони не були, наприклад міліції, податкової служби, фондів соціального захисту та консультувати з цих питань громадян і представників юридичних осіб. І в той же час цей документ не передбачає жодної фінансової допомоги містам для підготовки приміщень, у яких будуть надаватися послуги по лінії виконавчої влади, оснащення їх комп’ютерною та офісною технікою, програмним забезпеченням, навчання та перекваліфікації службовців місцевого самоврядування, які мають стати фахівцями у сфері виконавчої влади.

Але написане вище – це тільки верхівка айсберга, призначеного таранити і нищити місцеве самоврядування, оскільки саме воно виступає основою народовладдя, а щаблі вищої державної влади вже багато років посідають носії і прихильники буржуазних ідей, їх крайніх ліберальних варіантів, яким реальна влада народу на місцях тільки заважає. Однак чи усвідомлюють вони, що такими діями звужують основу свого ж владарювання і прискорюють його кінець?

ТОЖ ЯК НІКОЛИ АКТУАЛЬНИМ Є ГАСЛО КОМПАРТІЇ УКРАЇНИ – ПОВЕРНЕМО КРАЇНУ НАРОДУ!

Сергій ГОРДІЄНКО, народний депутат України, секретар Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, фракція Комуністичної партії України, Полтавщина.