Коли б мене попросили озвучити декілька тез, які нещадно експлуатуються українським політикумом, особливо у передвиборчі часи і котрі, на превеликий жаль, не мають на практиці жодних підтверджень, я б назвав висловлювання про правовий і соціальний характер держави та про децентралізацію публічної влади і зміцнення місцевого самоврядування. Насправді відбуваються абсолютно протилежні процеси: обвалюються всі соціальні завоювання попередніх періодів, нівелюється роль закону як основаного регулятора правовідносин, замість чого підзаконними актами виконавча влада сама визначає обсяги і межі власної компетенції, всіляко принижується місцеве самоврядування, з відання якого на користь централізованих державних формувань вилучаються ключові повноваження у сферах регулювання земельних відносин, планування розвитку територій, будівництва, тотально порушуються ключові принципи правової, організаційної, фінансової самостійності цієї відносно автономної ланки публічної влади.

Сказане є висновками мого особистого досвіду роботи в місцевому самоврядуванні на Полтавщині, профільному Комітеті з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Верховної Ради України VI скликання, а також розгляду тисяч звернень від громадян, посадовців, фахівців місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, особистих зустрічей в усіх куточках України. Яскравою ілюстрацією такого стану справ можуть бути проблеми, що склалися останніми роками навколо питань державної реєстрації прав, обліку та технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна до вирішення яких я мав безпосереднє відношення і які з низки причин загострилися в останні два-три місяці.

З 1 січня 2013 року функції державної реєстрації прав на об’єкти нерухомого майна перейшли від органів місцевого самоврядування в особі створених ними підприємств – бюро технічної інвентаризації (БТІ) – до органів державної влади в особі Державної реєстраційної служби України (фактична реалізація на місцях здійснюється територіальними органами Міністерства юстиції України).

На жаль проблем для громадян України, підприємств, установ і організацій від цього не лише не зменшилося, а й додалося. За загальним розумінням відповідну роботу центральними органами виконавчої влади не налагоджено, довжина черг і кількість скарг зросли в рази, строки оформлення документів збільшилися, плата за надані послуги зросла, активність ринків нерухомості та інвестицій зменшилася тощо.

Разом із тим, до Верховної Ради України, її керівництва, профільних комітетів, окремих народних депутатів України останнім часом почали надходити десятки індивідуальних та колективних звернень керівників БТІ з усіх регіонів України, Асоціації «Укртехінвентаризація», органів місцевого самоврядування щодо необхідності законодавчого врегулювання деяких питань державної реєстрації прав, обліку та технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна. Такий потік звернень пов’язаний, перш за все, з виданням органами виконавчої влади двох нормативно-правових актів, які я дозволю собі прокоментувати.

28 грудня 2012 року Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №658 було змінено Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, відповідно до чого без передбачених законом підстав та всупереч змісту підпункту 10 пункту «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» було серйозно переформатовано статус і повноваження суб’єктів і учасників правовідносин у сфері обліку та технічної інвентаризації нерухомого майна, що справило вкрай негативний вплив на систему місцевого самоврядування в Україні.

У своєму зверненні на адресу вищих органів державної влади з цього приводу, близько 200 керівників бюро технічної інвентаризації України наголосили, що введення в дію цього наказу фактично руйнує існуючу систему технічної інвентаризації, позбавляє органи місцевого самоврядування можливості здійснення контролю за схоронністю житлового фонду та виконанням забудовниками договорів на пайову участь, призведе до збільшення випадків шахрайства, а також втрати місцевими бюджетами близько 3 млрд. грн. власних надходжень.

Крім того, невирішеними залишаються питання щодо:

– виявлення фактів самочинного будівництва;

– ціноутворення у сфері технічної інвентаризації (адже тарифи БТІ затверджувалися органами місцевого самоврядування);

– передачі матеріалів технічної інвентаризації від органів місцевого самоврядування до архіву органу державної реєстрації;

– допуску приватних структур для проведення робіт з технічної інвентаризації на такі об’єкти нерухомого майна, як атомні станції, тепло -, гідроелектростанції, військові частини, бомбосховища, об’єкти Міністерства надзвичайних ситуацій, слідчі ізолятори тощо.

Для чіткішого розуміння ситуації доречно було б звернутися до коротенького історичного екскурсу. Ще з кінця 20-х років у рамках Радянського Союзу і з початком незалежності України у виконкомах місцевих рад діяла система обліку та державної реєстрації об’єктів нерухомого майна. Облік полягав у технічній інвентаризації, тобто визначенні геометричних і деяких фізичних параметрів об’єктів нерухомості, а державна реєстрація – оформленні даних на конкретну особу, що вона є власником та видачу їй свідоцтва про право власності.

При цьому облік, тобто технічна інвентаризація, була інженерним завданням, а державна реєстрація – діями юридичного характеру. Причому час і зусилля на виконання суто інженерних функцій однозначно превалювали над виконанням юридичних.

За цей час були накопичені відомості про об’єкти нерухомості в їх історії та динаміці, створено практично безцінні архіви. На сьогодні вони є об’єктами права власності територіальних громад.

У липні 2004 року було прийнято Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», який із цієї єдиної системи обліку та державної реєстрації вивів державну реєстрацію і передав її здійснення на місцях територіальним підрозділам Мінюсту. Водночас нова база даних на рівні держави мала діяти у складі Державного земельного кадастру. Однак вона не почала працювати, оскільки Мінюст не погоджувався, щоб Державний реєстр об’єктів нерухомості був підсистемою Державного земельного кадастру, де головним відомством виступав Держкомзем.

Після більш, аніж 5-річного періоду переговорів, погоджень і домовленостей, у лютому 2010 року було прийнято Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який і визначив основні параметри державної реєстрації прав на нерухоме майно, вивівши її зі складу земельного кадастру і навіть навпаки, включивши кадастр до нового реєстру нерухомості.

Таким чином, виникли усі передумови для ведення на місцях замість однієї єдиної системи обліку та державної реєстрації двох паралельних систем:

- облік об’єктів нерухомого майна ведуть органи місцевого самоврядування в особі створених комунальних підприємств БТІ;

- державну реєстрацію прав на нерухоме майно ведуть територіальні органи Мінюсту.

Хоча, якщо подивитися прискіпливіше і врахувати, що Україна на той момент підписала Європейську хартію місцевого самоврядування, всі дії на місцях щодо держреєстрації нерухомості вповні могли продовжувати органи місцевого самоврядування, а їх результати у вигляді даних передавати на республіканський рівень, де, власне, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно уже б супроводжував Мінюст або інший центральний орган виконавчої влади. Натомість пішли по шляху подальшої централізації: центральному органу виконавчої влади передали додаткові повноваження, збільшили штатну чисельність його працівників та звузили, водночас, обсяг повноважень органів місцевого самоврядування. І все це робилося під звичним уже прикриттям розмов з усіх державних трибун про децентралізацію і субсидіарність, права громад і людей.

У 2008 році, розуміючи, що питання державної реєстрації прав на нерухоме майно має, в принципі, достатнє регулювання у вигляді закону, а питання обліку, який по суті є технічною інвентаризацією, недостатньо врегульовано, народні депутати України О.Черноморов (Партія регіонів, Заступник Голови Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Верховної Ради України VI скликання) та О.Омельченко (Наша Україна, Голова Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, Верховної Ради України VI скликання) подали до парламенту проект Закону України «Про облік та технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна, права на які підлягають до державної реєстрації». Цей Закон було прийнято Верховною Радою України у червні 2011 року. Головне, що Закон зберігав і вдосконалював діючу з кінця 20-х років при виконкомах місцевих рад систему обліку та інвентаризації об’єктів нерухомості, не заперечуючи і не оспорюючи, разом із цим, попередніх рішень щодо виокремлення з цієї загальної системи підсистеми державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх передачу територіальним органам Мінюсту. В такий спосіб фактично пропонувалося паралельне функціонування двох систем:

1) самоврядної системи обліку та технічної інвентаризації об’єктів нерухомості (інженерний характер завдань);

2) державної системи реєстрації прав на нерухоме майно (юридичний характер завдань).

На жаль, Президент України заветував вищезгаданий Закон, хоча 140 міських голів найкрупніших міст України та провідні асоціації органів місцевого самоврядування з Всеукраїнським статусом просили його підписати схвалений парламентом документ.

 У грудні 2011 року Верховна Рада України перенесла початок державної реєстрації на місцях територіальними органами Мінюсту на 1 січня 2013 року та водночас доручила Комітету з питань економічної політики розробити новий законопроект «Про технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна». За дорученням Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування мені та О.Черноморову довелося брати участь у підготовці зазначеного законопроекту. При цьому ми з колегою отримали достатньо однозначний наказ відстоювати дві ключові позиції Комітету, які полягали в наступному:

1) функції з технічної інвентаризацію мають бути саме владними повноваженнями, а не комерційними діями;

2) існуюча система обліку та технічної інвентаризації має бути вдосконалена і залишена у віданні місцевого самоврядування.

Відповідний законопроект було розроблено і подано на розгляд Верховної Ради України у квітні 2012 року. Через декілька днів Кабмін подав власний альтернативний законопроект, який повністю руйнував систему обліку та технічної інвентаризації об’єктів нерухомості на місцях, визнавав її без усяких обмежень комерційною діяльністю, допускаючи до участі фізичних осіб-підприємців та іноземців. Цей проект викликав аргументоване категоричне неприйняття і обурення у середовищі місцевого самоврядування. До честі Верховної Ради України, вона відхилила урядовий законопроект і схвалила розроблений Комітетом з питань економічної політики. У липні 2012 року Закон було прийнято і направлено на підпис Президенту України.

Однак Президент України знову застосував право вето і повернув щойно прийнятий Закон до парламенту для повторного розгляду. При цьому слід звернути увагу, що критикуючи вказаний Закон, Глава держави не сформулював пропозицій до нього, як цього вимагає Конституція України, а запропонував Верховній Раді проголосувати практично за той текст, що його раніше подав Уряд і який парламент відхилив у першому читанні.

Попередній склад парламенту не встиг розглянути закон, повернутий із застосуванням права вето Президентом України, і тому його має розглянути Верховна Рада України сьомого скликання. Реєстраційний номер цього документу – 0988.

Не зважаючи на такі обставини і не чекаючи рішень Верховної Ради України, 28 грудня 2012 року Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України в порушення всіх можливих процедур підготовки регуляторних актів і не маючи наданих законом повноважень і приписів на вчинення нормативного регулювання з багатьох аспектів обліку та технічної інвентаризації, видало наказ №658 «Про затвердження змін до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна». Цього ж дня Мінюст зареєстрував даний наказ, підтвердивши його юридичну чистому та набуття чинності.

Хоча цей наказ мав би бути погоджений Державною службою України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, але це не було зроблено. Його навіть не оприлюднили на сайті у встановлений термін. Також було порушено Закон України «Про всеукраїнські асоціації органів місцевого самоврядування» та не враховано пункт 7 параграфу 33 Регламенту Кабінету Міністрів України, який навіть для проектів актів Кабміну передбачив їх погодження з всеукраїнськими асоціаціями органів місцевого самоврядування. Вищезазначеним наказом встановлено, що технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна можуть проводити будь-які суб’єкти господарювання, у складі яких працюють один або більше виконавців робіт з технічної інвентаризації, які пройшли професійну атестацію у Мінрегіоні України. Також з Інструкції вилучено будь-які згадки про БТІ, що поставило під питання саме існування цих комунальних підприємств.

Будь-які нові дані про геометричні та фізичні параметри об’єктів нерухомості, які з’являться з цього часу, мають передаватися у вигляді інвентаризаційних справ до підрозділів Мінюсту на місцях, які здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно. І немає навіть згадки про ту обставину, що органи місцевого самоврядування також повинні мати хоч якусь інформацію про параметри об’єктів нерухомості на території сіл, селищ, міст. Цим наказом органи місцевого самоврядування в особі БТІ позбавлено права перевіряти фізичну наявність об’єктів нерухомості при оформленні транзакцій з ними.

У Мінрегіоні та  Мінюсті не звернули уваги, що міністерство не має жодних повноважень самому собі присвоювати право визначати, що є підприємництвом, а що ні, наділяти себе повноваженнями з професійної атестації виконавців робіт, ліквідовувати комунальні підприємства, приписувати, які документи передавати органам самоврядування, які – не передавати, а деякі – взагалі відібрати.

Але навіть не це головне. Фактично кількома фразами у кількох пунктах поставлена під загрозу національна безпека у двох її вимірах: суто техногенному і можливому організаційно-терористичному.

Позбавляючи органи місцевого самоврядування доступу до інформації про об’єкти нерухомості, Мінрегіон не взяв за труд хоча б побіжно подивитися на той обсяг повноважень, який вони виконують. Хто відповідатиме, не маючи об’єктивних геометричних параметрів, за обслуговування, утримання, профілактику аварій і їх ліквідацію щодо мостів, розв’язок, колекторів, насосних станцій, складів вибухівки, хімікатів і таке інше (назвімо, для прикладу, кілька сотень об’єктів підвищеної небезпеки в одному лише Києві, нештатна ситуація на кожному з яких може вартувати тисяч і тисяч життів). Як працівникам ЖЕКу у звичайному житловому будинку перекрити запірну арматуру, щоб не залити водою кілька поверхів, коли всі об’єктивні просторові показники підвалу лежать у сейфі районного управління юстиції, як ліквідувати аварії на теплотрасах, коли даними про параметри і розміщення комунікацій та колодязів володіє суб’єкт, який за це не відповідає і якому, за великим рахунком, начхати на наслідки? Можливо звернутися із запитами та отримати виписки десь так за тиждень-два, або й відмову.

Не звернули у обох міністерствах увагу і на ту обставину, що вже запроваджено податок на нерухомість і він буде надходити виключно до місцевих бюджетів. То ж, мабуть, органам місцевого самоврядування треба вести облік нерухомості та здійснювати її грошову оцінку для цілей оподаткування.

Зважаючи на «якість» прогнозування і передбачення наслідків своїх дій для країни, регіонів, громад, кожної людини, яку демонструє керівництво Мінрегіону та Мінюсту, не дивно, що воно не взяло до уваги, що БТІ в Україні проводять технічну інвентаризацію не тільки квартир та садових будиночків, але й об’єктів стратегічного значення, зокрема атомних та теплових електростанції, газосховищ, каскадів гідроелектростанцій, таких як Київська наприклад, можлива аварія (технічна або й рукотворна) на якій буде співставима для України за наслідками з Великою Вітчизняною війною, об’єкти СБУ, Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, служби надзвичайних ситуацій, Збройних сил і Внутрішніх військ, і, звичайно ж, забезпечення роботи Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України тощо. Невже не зрозуміло можливі наслідки допуску до їх обстежень всіх суб’єктів господарювання з усіх кінців неспокійного і воюючого світу, аби лише не говорити про монополізм і порушення принципів вільної конкуренції.

Також надзвичайно небезпечно, що ми втратимо однозначність вимірів. Це призведе до колапсу системи успадкування, ускладнить вчинення правочинів з нерухомістю, адже люди боятимуться шахрайства, оскільки об’єктивної і відповідальної сторони, якою виступав представник місцевого самоврядування, уже у відносинах не буде. Тож можна буде продавати одну й ту ж квартиру декілька разів, продати будинок, який насправді вже знесено, або замість нього збудовано інший.

Просто «золоте дно» відкривається для будівельних організацій. Сама будує і сама ж себе інвентаризує, включивши до штату лише одного працівника, котрий складе іспит у Мінрегіоні! Найбільша і хрестоматійна біда будівельників – приписки, отримає друге дихання. Неважко порахувати, що приписавши всього по 1 кв.м. площі на квартиру, можна з одного стоквартирного будинку у місті Києві отримати з покупців шахрайський бонус на 100 тисяч доларів додаткового прибутку.

З іншого боку Мінрегіону доведеться спішно розширювати штати, адже хтось у апараті міністерства має проводити професійну атестацію виконавців робіт з технічної інвентаризації, готувати методики, здійснювати облік виконавців, перевіряти скарги на їх дії, відстороняти від роботи тощо.

Найцікавіше у цій ситуації, що навіть Департамент нормативно-правового регулювання Мінрегіону фактично підтвердив незаконність наказу, вказавши, що:

- відповідальність суб’єктів господарювання за здійснення технічної інвентаризації може бути визначена законом;

- здійснення контролю за технічною інвентаризацією може бути визначена законом;

- визначення порядку отримання інформації з інвентаризаційних справ тільки законом.

Таким чином, наказ Мінрегіону від 28 грудня 2012 року №658 незаконний, оскільки не лише не має визначених законом підстав для видання, але й ігнорує норму підпункту 10 пункту «б» частини першої статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження з обліку відповідно до закону об’єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Цей наказ також становить значну суспільну небезпеку, оскільки містить корупційно-шахрайські ризики, підриває основи здійснення місцевого самоврядування в Україні як відносно самостійної ланки публічної влади, входить у серйозне протиріччя зі встановленим Конституцією України порядком управління.

Свій черговий внесок у «розбудову» місцевого самоврядування вніс і Кабінет Міністрів України, прийнявши розпорядженням 4 лютого 2013 року №47-р «Деякі питання належного функціонування системи органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно», яким передбачається:

а) розміщення органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, утворених Міністерством юстиції, а також облаштування робочого місця державного реєстратора речових прав на нерухоме майно, у приміщеннях, в яких до 1 січня 2013 р. розташовувалися реєстратори бюро технічної інвентаризації.

б) віднесення до повноважень органів місцевого самоврядування:

- збереження матеріалів технічної інвентаризації, реєстрових книг, а також архівних справ, які зберігаються у бюро технічної інвентаризації - комунальних підприємствах;

- забезпечення безоплатного доступу до матеріалів технічної інвентаризації, реєстрових книг, а також архівних справ для державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно з метою належного опрацювання ними запитів, що надходять в установленому порядку;

- створення умов для доступу юридичних та фізичних осіб до матеріалів технічної інвентаризації, реєстрових книг, а також архівних справ у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування;

- вирішення питання передачі органам державної реєстрації прав матеріалів технічної інвентаризації, реєстрових книг, а також архівних справ.

На мою думку, маючи в запасі два роки на відтермінування ведення державної реєстрації прав на нерухоме майно на місцях територіальними органами Мінюсту, та, нарешті, приступивши до цього з 1 січня 2013 року, вищий та центральні органи виконавчої влади бездарно провалили і нормативну підготовку питань і їх матеріальне забезпечення та вирішили силовим шляхом примусити місцеве самоврядування безоплатно виконувати допоміжні функції із забезпечення такої реєстрації, надаючи приміщення, інформацію і робочу силу. Найбільше дивує, що це зроблено не шляхом розробки законопроекту, відпрацьованого з асоціаціями органів місцевого самоврядування, внесення його до парламенту, супроводу у комітетах, робочих групах і переконання фракцій і депутатів у необхідності голосування за нього як за закон, і навіть не урядової постанови, а звичайного розпорядження, яке є найнижчим за рангом юридичної сили актом Кабміну, що не може не розцінюватися як приниження всього інституту місцевого самоврядування.

Насправді мова має вестися про незаконне, неконституційне втручання органів виконавчої влади у господарську діяльність комунальних підприємств, що суперечить вимогам статті 6 Господарського кодексу України. Крім того, порушуються приписи частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а не підзаконними актами, якими є постанови і розпорядження Кабміну, накази міністерств. Також повноваження Кабміну та міністерств, які не прописані безпосередньо у Конституції України, відповідно до статті 120 Конституції України визначаються лише законом. Тобто постанови, розпорядження і накази, видані без посилання на той чи інший закон, не підлягають виконанню і, якщо скористатися термінологією Цивільного кодексу, могли б рахуватися як нікчемні. Будь-який судовий розгляд може закінчитися програшем для сторони, яка обгрунтовує свої дії виконанням приписів подібних нікчемних актів.

Також варто підкреслити, що реалізація зазначених положень урядового розпорядження вимагає додаткових витрат з місцевих бюджетів, а відповідно до частини третьої статті 142 Основного Закону України  витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою. Грубо порушується принципи фінансової самостійності місцевого самоврядування, непорушності прав власності, можливої зміни правовідносин у цій сфері лише на підставі закону і аж ніяк не розпорядженням Кабінету Міністрів України чи наказом міністерства.

Повірте, що я зовсім не втішаюся з допущеного виконавчою владою беззаконня по відношенню до самоврядної ланки публічної влади. Але ситуація є критичною і кричущою, щоб мовчки спостерігати за її розвитком і не пропонувати повернення на єдино можливий конституційний шлях врегулювання.

Однозначно, що наказ Мінрегіону від 28 грудня 2012 року № 658 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2013 року №47-р підлягають скасуванню, оскільки зазначені органи виконавчої влади вийшли за межі наданих Конституцією і законами України повноважень та перебрали на себе виключні повноваження Верховної Ради України.

Разом із тим у Верховній Раді України доцільно було б створити робочу групу з підготовки нової редакції законопроекту щодо обліку та технічної інвентаризації об’єктів нерухомості, запросивши до участі у її роботі представників всеукраїнських асоціацій органів місцевого самоврядування, бюро технічної інвентаризації з усіх регіонів України, органів виконавчої влади, незалежних експертів з метою вирішення відповідних питань правового врегулювання на рівні закону, а не сумнівних підзаконних актів. Це міг вирішити своїм розпорядженням Голова Верховної Ради України, як це робилося кілька років тому для розробки проекту Виборчого кодексу України, або ж безпосередньо Верховна Рада України за наслідками розгляду повернутого Президентом України проекту Закону України «Про технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна» (реєстр. №0988).

Крім того, якщо є потреба у збереженні матеріалів архівних справ органами місцевого самоврядування, то для цього теж слід ухвалити норму закону. При цьому держава зобов’язана передбачити у Державному бюджеті України кошти для 100% компенсації місцевому самоврядуванню витрат на підтримку цієї «безоплатності», як вона вкладає кошти в утримання інших архівів і роботу з ними.

Аналогічно забезпечення нібито «безоплатного» доступу до матеріалів технічної інвентаризації, реєстрових книг, а також архівних справ для державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно з метою належного опрацювання ними запитів, що надходять в установленому порядку потребує утримання додаткових штатних одиниць у складі органів місцевого самоврядування та виділення на це суттєвих фінансових ресурсів. Якщо ми визнали державну реєстрацію питанням державного значення і передали органам державної виконавчої влади, то забезпечення їх діяльності зі сторони органів місцевого самоврядування має бути визнано делегованим повноваженням у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» і компенсуватися з Державного бюджету України. Будь-яке рішення виконавчої влади з цього питання без обгрунтовуючої норми закону не підлягає виконанню.

Також підкреслю, що архівні інвентаризаційні справи можуть бути передані органам державної влади лише на основі норми закону. Але навіть у цьому разі передача неможлива без матеріальної компенсації власнику – територіальній громаді. Однак органам місцевого самоврядування архівні справи з геометричними і деякими фізичними параметрами об’єктів нерухомості потрібні набагато більше і частіше, ніж органам Мінюсту. Адже це багаточисельні комунальні підприємства у сфері водо-, газо-, тепло-, електропостачання, утримання доріг, мостів, трамвайних колій, сотень тисяч кілометрів доріг, ліній електропередач, трубопроводів, шкіл, лікарень, дитсадків, сотень тисяч багатоквартирних будинків з їх підвалами, ліфтами, горищами, прибудинковими територіями, це благоустрій населених пунктів, їх розвиток з плануванням забудов, профілактика і ліквідація аварій та інших надзвичайних ситуацій. Тобто в десятки разів більше і частіше органам самоврядування необхідно звертатися до таких параметрів нерухомості, ніж органам Мінюсту, для того, щоб виконати свої повноваження.

Тому єдина адекватна пропозиція, на моє переконання, має звучати так:

- архівні інвентаризаційні справи з параметрами нерухомості залишаються у власності територіальних громад;

- з Державного бюджету України виділяється цільова субвенція і за два роки виготовляється автентичний електронний варіант архіву;

- електронний варіант архіву все одно залишається власністю територіальних громад і ведеться далі органами місцевого самоврядування;

- органи державної реєстрації прав (територіальні органи Мінюсту на місцях) отримують безперешкодний доступ до всіх документів електронного варіанту архіву для використання у діях з державної реєстрації в режимі реального часу. Тобто, як тільки запис про будь-який геометричний чи фізичний параметр нерухомості внесено фахівцями органу місцевого самоврядування, в ту ж мить фахівці державної реєстрації прав на нерухоме майно можуть його зчитувати, копіювати, використовувати для виконання всього комплексу необхідних дій. Водночас потрібно домогтися аналогічних змін щодо використання органами місцевого самоврядування необхідної для виконання їхніх повноважень інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, який веде Мінюст. Вони також мають отримати оперативний доступ до неї в режимі реального часу, а не так, як сьогодні, коли треба робити письмові запити і потім очікувати далеко не повноцінних і автентичних копій, а лише виписок.

Нічого неможливого у своїх пропозиціях я не бачу. Вони очевидні і зрозумілі та повністю ґрунтуються на конституційній моделі побудови публічної влади в Україні. Для їх здійснення потрібно лише одне – щоб фрази про «правову державу» і «зміцнення місцевого самоврядування» в устах представників виконавчої влади хоча б інколи відображали дійсні наміри та реальні дії.