Заснована на результатах аналізу соціально-економічного розвитку України, узагальненні пропозицій багатьох учених, практичних працівників з різних галузей, партійних комітетів, Програма пропонує суспільству широкий комплекс заходів, спрямованих на подолання наслідків жорстокої кризи, відновлення й усебічну модернізацію народного господарства країни як основи стабільного розвитку суспільства, зростання добробуту, забезпечення конституційних прав і свобод громадян.

НЕОБХІДНІСТЬ РОЗРОБКИ ПРОГРАМИ спричинена тим, що Україна, котра входила за Радянської влади в число передових країн Європи, через 20 років після розвалу Радянського Союзу, проголошення незалежності та зміни суспільно-політичного ладу, виявилася відкинутою у своєму розвитку на десятиліття назад, перетворена на ресурсно-сировинний придаток капіталістичного світу, країну, що вимирає.

Проведення під диктування західних «консультантів» так званих «радикальних ринкових реформ» призвело до катастрофічного спаду виробництва, фактичного руйнування економіки, втрати багатьох високотехнологічних виробництв. За обсягом валового внутрішнього продукту й сьогодні ще не досягнуто рівня кінця 80-х років минулого століття — відставання перевищує 30 відсотків. Спрацювання виробничих потужностей у галузях економіки та системах життєзабезпечення знизилося до критичної межі — досягло 80 відсотків.

Найбільшою трагедією для нашого народу стало руйнування соціальної сфери (особливо на селі), деградація систем освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення та захисту, що вважалися кращими у світі, безпрецедентне майнове й соціальне розшарування суспільства, зубожіння мільйонів людей.

Навіть за офіційними даними понад 26 відсотки населення має прибуток нижче встановленого злидарського прожиткового мінімуму. Це більше, ніж два роки тому, коли подолання бідності було проголошено одним із найважливіших завдань нинішньої влади. Бідних у країні — 75—80 відсотків, багатих — 2—3. Прірва між ними наростає з року в рік. Співвідношення доходів між 10 відсотками багатих і 10 відсотками бідних становить 1:50—60, тоді як середньоєвропейський показник — 1:6—8.

Населення країни зменшилося майже на 6,5 мільйона людей. І демо-графічна ситуація продовжує загострюватися. Ці роки відзначені духовною й моральною деградацією населення. Із визнання Президента В. Януковича, критично ослаблений сектор безпеки України, її Збройні Сили лише обмежено готові до виконання завдань за призначенням.

Усе це призвело до ослаблення позицій та авторитету нашої країни на міжнародній арені, створює загрозу її суверенітету.

ТАКІ НАСЛІДКИ капіталістичної реставрації, тотального роздержавлення і грабіжницької приватизації, свідомого відведення держави від управління економічними та соціальними процесами, руйнування унікального народногосподарського комплексу великої союзної держави, розірвання господарських, наукових та інших зв’язків між колишніми союзними республіками, політичних потрясінь останніх десятиліть, відсутності продуманої, реалістичної стратегії розвитку країни, дедалі більшого підпорядкування політики України — внутрішньої, і зовнішньої — диктату Міжнародного валютного фонду, керуючих органів Європейського Союзу, інших міжнародних організацій.

Стає дедалі очевиднішим, що перехід від директивно керованої економіки до ринкової не підтвердив жодної з переваг останньої, що галасливо декларувалися: ні приватної власності над державною, ні стихійного ціноутворення над адміністративним, ні вільного руху капіталів над плануванням розвитку й розміщення виробництв.

Тому цілком логічним і обґрунтованим є висновок, зроблений в Анти-кризовій програмі КПУ: «Сьогодні державна політика України повинна бути спрямована не лише на локалізацію проявів глибокої й затяжної кризи, що триває, а й на докорінну зміну моделі політичного й соціально-економічного розвитку країни».

 АНТИКРИЗОВА ПРОГРАМА має зважений, реалістичний і цілеспрямований характер. У ній викладено конкретні зобов’язання комуністів перед трудящими в боротьбі за народо-владдя, соціальну справедливість і соціалізм ХХІ століття. Чітко виділено основні напрями і пріоритети, запропоновано шляхи розв’язання гострих проблем в економіці, соціальній сфері, управлінській діяльності, означено очікувані результати пропонованих заходів.

У документі всебічно обґрунтована необхідність посилення регулюючої ролі держави — не на командно-адміністративних засадах, а на основі економічних важелів і принципів, модернізації виробництва й державних інститутів, підвищення їх ефективності, забезпечення стабільності фінансової системи, створення на цій основі гарантій соціальної справедливості, конституційних прав і свобод громадян, коректування зовнішньополітичного курсу для того, щоб він гарантував надійну безпеку мирної праці нашого народу.

НА ПЕРШЕ МІСЦЕ В ПРОГРАМІ висувається ліквідація технологічної відсталості української промисловості. Про гостроту цієї проблеми свідчать такі цифри. Нині в нашій країні лише 13 відсотків підприємств розробляють і впроваджують нові види продукції, технологічні процеси або вдосконалюють їх, тоді як у радянський час частка таких підприємств досягала 60—70 відсотків, а в розвинених країнах світу становить нині 70—85. П’ятий технологічний устрій, який у промисловості передових країн є переважаючим, у нас становить лише 3 відсотки.

Для радикальної зміни ситуації, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної індустрії пропонується повернути у власність держави стратегічно важливі галузі й підприємства, відновити державний контроль над їхньою діяльністю, з метою консолідації державної власності створити потужні галузеві вертикально інтегровані компанії, забезпечити їм бюджетну підтримку інноваційної діяльності, встановити твердий контроль над витратою бюджетних коштів (для запобігання корупції).

Jсоблива увага повинна бути приділена формуванню й розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу, введенню дієвих стимулів розробки й випуску техніки подвійного призначення, яка може використовуватися і в оборонних, і в цивільних галузях.

Передбачається довести не менш як до 10 відсотків від ВВП питому вагу витрат на наукові розробки й розширення виробництва в державному секторі економіки. Як орієнтир висувається створення щорічно не менш як 50 тисяч нових робочих місць, поступове збільшення до 60 відсотків у собівартості продукції частки оплати праці, поновлення роботи об’єктів соціальної інфраструктури підприємств (дитячих садків, санаторіїв, профілакторіїв і т. ін.).

НАЙВАЖЛИВІШЕ ЗНАЧЕННЯ надається подоланню структурних диспропорцій в економіці, підтримці вітчизняного товаровиробника, захисту внутрішнього ринку. Ослаблення регулюючої ролі держави в результаті так званих «ринкових реформ» призвело до небезпечної примітивізації галузевої структури нашої економіки.

Порівняно з 1990 роком у ній майже в 1,6 разу — з 11 до 17,5 відсотка — зросла частка металургійної промисловості (здебільшого виробляється продукція низьких стадій переробки). Водночас майже втричі — з 30,5 до 10,6 відсотка — знизилась питома вага продукції машинобудування та металообробки, в 9,5 разу — з 10,5 до 0,7 — товарів легкої промисловості, більш як удвічі — з 18,7 до 8,3 — частка сільськогосподарської продукції.

Імпортні товари дедалі більше витісняють продукцію вітчизняних виробників. Якщо в 2004 році питома вага продукції вітчизняних підприємств і господарств становила у внутрішньому споживанні 71 відсоток, то нині, за даними, що публікувалися у пресі, вона знизилася до 56 відсотків.

Україна, здатна забезпечувати високоякісною, екологічно чистою продукцією мало не всю Європу, останніми роками змушена завозити у величезних масштабах тваринницьку продукцію, фрукти й городину, навіть цукор, картоплю і гречку. Над країною нависла загроза втрати продовольчої безпеки. Небезпечно зростає негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу.

Ситуація вимагає посилити контроль над імпортною продукцією, особливо щодо дотримання стандартів якості, наявності небезпечних для життя і здоров’я добавок, а головне — створити ефективно діючу систему пріоритетної підтримки вітчизняного товаровиробника.

Конкретно мова йде насамперед про всебічну підтримку сільського господарства. Життя настійно вимагає відродження колективних і державних сільгосппідприємств, уведення особливого режиму сприяння й пільгових умов для сільгосппідприємств — кооперативів, державної підтримки технічного й технологічного переоснащення виробництва, ліквідації дисбалансу в цінах на сільськогосподарську і промислову продукцію, відновлення зруйнованої інфраструктури села. На здійснення цих програм щорічно повинно виділятися коштів із держбюджету в розмірі 5—10 відсотків від ВВП.

Пропонуються також заходи із створення умов для розвитку малого та середнього підприємництва.

В УМОВАХ ВИСОКОЇ МОНОПОЛІЗАЦІЇ виробництва сподівання на те, що «ринок усе розставить по своїх місцях», ослаблення регулюючої ролі держави особливо негативно позначилося на такій чутливій сфері, як цінова політика.

Зниження виробництва, особливо в галузях, орієнтованих на задоволення повсякденних потреб людей, штучне створення дефіцитів, провокування ажіотажного попиту призводить до неконтрольованого роздування цін, істотно ускладнює для населення доступ до так званих базових, життєво необхідних товарів і послуг, ліків і медикаментів, робить їх для багатьох громадян з низькооплачуваних, уразливих верств просто недоступними.

Заходи, що містяться в Антикризовій програмі, спрямовані на забезпечення гарантованого доступу всіх верств населення до товарів першої необхідності й послуг, стабілізацію цін, запобігання цінових змов.

Особлива увага приділена зміцненню енергетичної безпеки, гарантованому забезпеченню промисловості та інших галузей енергоносіями за економічно обґрунтованими цінами, що зніме потребу підвищувати комунальні тарифи для населення.

В ОБСТАНОВЦІ, КОЛИ ТРИВАЄ ГЛОБАЛЬНА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА КРИЗА, однією з основних «болючих точок» вітчизняної економіки й найважливішим завданням держави залишається стабілізація фінансової системи, забезпечення довіри населення до національної грошової одиниці — гривні, дедоларизація економіки, зменшення залежності національної фінансово-економічної системи від ситуації на зовнішніх фінансових ринках і спекуляцій з боку іноземного капіталу, зміцнення стабільності банків, зниження процентної ставки кредитних ресурсів для національних товаровиробників.

Антикризова програма КПУ, зокрема, передбачає:

 — зміну структури золотовалютних ресурсів Національного банку України на користь золота й валют країн — торговельних партнерів і зменшення резервів у доларах та євро;

— перехід до зовнішньоторговельних розрахунків у валютах країн-партнерів;

— введення податку на операції з іноземними валютами;

— введення обов’язкового продажу 75 відсотків валютного виторгу експортерів на міжбанківському ринку;

— поступове зниження облікової ставки Нацбанку в діапазоні від 3 до 5 відсотків;

— посилення контролю над зовнішніми позиками вітчизняних компаній і банків;

— підвищення гарантій за депозитами фізичних осіб — вкладників банків (зокрема, підвищення суми гарантованого повернення внесків населення до 250 тисяч гривень);

— посилення контролю над дотриманням правил конкуренції на ринку банківських кредитів.

У ЦЬОМУ КОМПЛЕКСІ також заходи з коригування податкової та бюджетної політики. Необхідність у них зумовлена труднощами з поповненням дохідної частини державного бюджету, небезпечним зростанням державного боргу у зв’язку із залученням західного капіталу, що призвело до стрімкого нарощування боргового навантаження, загрози стабільності бюджету в середньостроковій перспективі, вимивання ресурсів, необхідних для забезпечення подальшого економічного та науково-технічного розвитку, виконання державою соціальних зобов’язань.

У пошуках виходу із ситуації, що склалася, ресурсів для покриття поточних витрат влада планує здійснити тотальну приватизацію державних підприємств і галузей, зокрема, тих, що мають стратегічне значення («оборонка», енергетика тощо), а також зняти заборону на купівлю-продаж землі.

Комуністи виступають категорично проти такої політики, здійснення якої загрожує остаточною втратою українською економікою конкурентоспроможності, новими ризиками для національної безпеки (насамперед енергетичної і продовольчої), подальшим падінням рівня життя населення.

Фракція комуністів пропонує невідкладно прийняти закони про мораторій на приватизацію державних підприємств, заборону купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення (крім випадків викупу земель державою в селян-пайовиків), повернення в державну власність лікеро-горілчаних заводів і тютюнових фабрик, перейти до трирічної системи бюджетного планування й фінансування державних програм, законодавчо закріпити максимальний розмір державного боргу в 500 мільярдів гривень.

ДЛЯ ПОСИЛЕННЯ соціальних гарантій громадянам і нарощування інвестиційних програм з боку держави пропонується істотно розширити дохідну базу державного бюджету, зокрема:

— ввести податок з купівлі предметів розкоші (яхт, літаків, вертольотів, комфортабельних автомобілів);

— ввести податок на так звані «пасивні» доходи (роялті, дивіденди, бонуси, що перевищують 100 тисяч гривень на рік);

— ввести прогресивну шкалу оподатковування — звільнити від сплати податків громадян із невеликими доходами і збільшити — з 17 до 25 відсотків — податок на доходи, що перевищують 100 тисяч гривень на рік);

— диференціювати розмір податку на додану вартість;

— ввести систему збору податків, засновану на контролі над витратами і споживанням власників бізнесу, державних чиновників високого рівня;

— посилити контроль над фінансовими потоками й відповідальність за спроби ухиляння від сплати податків (у тому числі через податкові офшори).

ВИХІД ІЗ КРИЗИ, а також післякризовий розвиток економіки значною мірою залежать від того, в якому стані перебуває людський капітал — головний ресурс суспільства. Різке погіршення за роки незалежності якості життя, рівня освіти, соціального забезпечення, медичного обслуговування, скорочення фінансування на освіту, науку та культуру унеможливлюють подальший розвиток на інноваційній основі, підвищення продуктивності праці, якісно нове економічне зростання. У суспільства з малоосвіченим, соціально незахищеним і зубожілим населенням з низьким рівнем культури немає майбутнього.

Тотальний наступ нинішньої влади, що виражає інтереси великих монополій, олігархічних кланів, на соціальні завоювання громадян, здійснення грабіжницьких псевдореформ — пенсійної, житлової, у сфері трудового законодавства та інших — не тільки не сприяли подоланню кризи, а ще більше поглибили ситуацію, ведуть країну в прірву.

Цій антинародній політиці Компартія протиставляє розгорнуту систему заходів, спрямованих на забезпечення гарантій справедливості й дотримання конституційних прав громадян.

Найважливіші з них:

— невідкладне здійснення програми заходів із подолання бідності; розробка нової методики розрахунків прожиткового мінімуму, який ураховував би й витрати громадян на житлові потреби;

— введення погодинної оплати праці, поквартальної індексації прожиткового мінімуму, пенсій і зарплат з урахуванням реального зростання вартості споживчого кошика;

— перегляд прийнятих останнім часом законів, що погіршують матеріальне становище людей (особливо пенсійного віку), недопущення прийняття антинародних законодавчих актів — Трудового, Житлового кодексів та інших;

— встановлення розміру заробітної плати медичних працівників і вчителів на рівні середньої зарплати у промисловості. Надання медичним працівникам, працівникам освіти і культури, що працюють у державних установах, статусу державних службовців (з наданням відповідних пільг);

— комплекс заходів, спрямованих на соціальний захист сім’ї (включаючи підвищення до прожиткового мінімуму розміру допомоги на дітей віком до трьох років; будівництво соціального житла, в тому числі для молодих сімей; відновлення роботи дитячих садків у приміщеннях, раніше переданих для користування іншим організаціям);

— посилення контролю над дотриманням норм трудового законодавства й підвищення відповідальності роботодавців за їхнє порушення);

— збереження наявної системи пільг (безкоштовного надання послуг) як невід’ємного конституційного права на соціальний захист; надання комплексної підтримки малозабезпеченим категоріям громадян (ветеранам війни і праці, інвалідам, «чорнобильцям», воїнам-інтернаціоналістам, дітям війни);

— повернення трудових заощаджень, втрачених під час «реформ»;

— спрощення процедури закупівлі ліків, критично необхідних для підтримки здоров’я важкохворих людей;

— створення на базі обласних лікарень пересувних діагностичних центрів для проведення регулярного прийому жителів села;

— упорядкування підготовки фахівців у вузах з урахуванням реальної потреби в них, зокрема перегляд переліку спеціальностей, за якими підготовка у вищих навчальних закладах повинна здійснюватися за рахунок держави;

— посилення адміністративного контролю над цільовим використанням основних фондів, матеріальних і фінансових ресурсів державними медичними, освітніми, управлінськими й соціальними установами. Наведення порядку в наданні послуг у зазначених установах;

— відновлення відповідальності влади за стан житлово-комунального господарства й надання житлово-комунальних послуг, тарифи на які не повинні перевищувати 10 відсотків від доходу сім’ї і враховувати інфляцію;

— забезпечення доступності культурного обслуговування людей. Запобігання комерціалізації культури. Захист суспільства від пропаганди вульгарності й цинізму в засобах масової інформації;

— скасування антинародної пенсійної реформи. Прийняття нового закону про пенсійне забезпечення, який відповідав би сучасним умовам і не допускав порушення Конституції України, погіршення матеріального становища пенсіонерів, позбавлення встановлених пільг, забезпечував збільшення пенсій і їх вчасне індексування.

Здійснення пропонованих Компартією заходів із модернізації та піднесення економіки, наведення порядку у витраті державних коштів дасть змогу забезпечити фінансову базу для реалізації цієї соціальної програми, надійно захистити законні права громадян.

РОЗРОБЛЯЮЧИ АНТИКРИЗОВУ ПРОГРАМУ, Центральний Комітет КПУ враховував важливе значення зовнішньополітичної орієнтації, яка забезпечувала б зміцнення міжнародних позицій і захист національних інтересів нашої країни, розвиток взаємовигідного співробітництва з іншими державами на основі політики позаблоковості.

До того ж ураховувалося, що однобічний курс на європейську інтеграцію не дає очікуваних результатів і водночас вносить ускладнення у відносини з нашими стратегічними партнерами — Російською Федерацією та іншими країнами — членами Співдружності незалежних держав.

Виходячи зі стану й перспектив економічної інтеграції, комуністи пропонують:

— припинити співробітництво з Міжнародним валютним фондом;

— зупинити членство України у Світовій організації торгівлі й переглянути кабальні умови приєднання до неї.

— вийти з переговорів про створення Зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, перейти на практику галузевих угод про співробітництво й доступ на ринки, відповідно переглянувши національне законодавство;

— вести переговори про умови й порядок приєднання України до Єдиного економічного простору та Митного Союзу Російської Федерації, Республіки Білорусь і Казахстану;

— прискорити реалізацію спільних україно-російських проектів у сферах ядерної енергетики, літакобудування, суднобудування, освоєння космосу. Ініціювати спільну розробку програми співробітництва в оборонно-промисловому комплексі;

— вийти з ініціативою створення країнами Митного Союзу й Україною загального Антикризового фонду з можливістю приєднання до нього інших держав, зокрема, із групи БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південно-Африканська Республіка).

ЗДІЙСНЕННЯ АНТИКРИЗОВОЇ ПРОГРАМИ вимагає істотного підвищення ефективності державного управління, відродження справжнього народовладдя, наповнення реальним змістом місцевого й регіонального самоврядування, радикального перегляду кадрової політики.

Те, що нині робиться, особливо зосередження дедалі більших повноважень у президентських структурах, вільние поводження з Конституцією, звуження конституційних прерогатив Верховної Ради, Кабінету Міністрів, механічна уніфікація управлінських структур і скорочення числа державних службовців, висування на керівні пости «своїх» людей, нерідко без необхідних знань і досвіду, невиконання передвиборних обіцянок, всевладдя в політичному та економічному житті країни кримінально-олігархічних кланів, розгул корупції, рейдерства, організованої злочинності, зводить нанівець антикризові зусилля правлячого режиму, підриває довіру до нього й підтримку з боку населення.

У ДОКУМЕНТІ, ЩО РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ, справедливо відзначається, що «наша країна неухильно сповзає до катастрофи. З кожним роком, з кожним днем загострюється соціально-економічна ситуація, фактично Україна наближається до дефолту. Погіршується політичний настрій, зростає масовий протестний рух трудящих, країна перебуває в передсмертній агонії».

Звісно, так довго тривати не може. Країна стоїть перед доленосним вибором: або трудовий народ поверне економіку на службу своїм інтересам і виведе її на рейки поступального розвитку на сучасній інноваційній основі, або країна остаточно перетвориться на сировинний придаток глобальної капіталістичної економіки, а трудящі опиняться в ролі безправного людського ресурсу для безжалісної експлуатації й викачування надприбутків.

АНТИКРИЗОВА ПРОГРАМА Компартії України на те й спрямована, щоб не допустити іншого варіанта. Це по-справжньому ефективна стратегія відбудови народного господарства, стабільного розвитку суспільства і створення надійних гарантій для особистості.

Програма надзвичайно складна й масштабна, але водночас конкретна і здійсненна, підкріплена цілим пакетом законопроектів, внесених фракцією комуністів у Верховній Раді України. Важливо, що Програма має загальнонародний характер, в її здійсненні зацікавлені широкі верстви нашого суспільства.

Пропоноване комуністами посилення регулюючої ролі держави в економічній і соціальній сферах не означає повернення до жорстко регламентуючої командно-адміністративної системи. Наша Програма багато в чому співзвучна з підходами Китайської Народної Республіки, Соціалістичної Республіки В’єтнам, які дали разючі результати.

Реальність Антикризової програми підтверджується й тим, що пропоновані в ній заходи вже практикувалися в нашій країні за часів соціалізму. На жаль, антисоціалістичні, націонал-радикальні сили, що прийшли до влади в результаті перевороту 1991 року, у злісному антикомуністичному ражі відкинули все позитивне, що виправдало себе в ті роки, і привели Україну до загрози катастрофи.

Хотілося б сподіватися, що трудящі країни зроблять висновки з того, що сталося, підтримають запропоновану комуністами Антикризову програму і скажуть своє вагоме слово на парламентських виборах, що відбудуться нинішнього року.

Георгій КРЮЧКОВ, член ЦК Компартії України, народний депутат Верховної Ради України ІІІ і ІV скликань, "Голос України", №42, 3 березня 2912 р.