Україна переживає  політичну і економічну кризу. Ми є свідками чергового етапу небувалої боротьби за владу, яка у країні не зупинялася на жоден день протягом періоду її незалежності. Чому така дорога і «солодка» влада? Тому, що вона дає нинішнім можновладцям необмежений доступ до колосальних ресурсів держави і власності, до безконтрольного привласнення всього того, що належить і  виробляється тяжкою працею українського народу.

Що лежить в основі нинішньої кризи? По-перше. Колосальні протиріччя всередині буржуазної влади і капіталу, коли одна частина капіталу, яка підтримує владу, має необмежений доступ до грошових потоків і власності і за рахунок цього нечувано збагачується. Інша частина буржуазії і великого капіталу дещо відсторонена від «корита» і всіма силами хоче отримати доступ до нього і збільшити свої статки, в тому числі й убезпечити свій бізнес від процесу перерозподілу (захоплення), який постійно відбувається, і влада у цьому відіграє визначальне значення.

По друге. Ми є територією боротьби  за свої геополітичні інтереси між США і ЄС з одного боку і Росії з іншого. Свідченням цього є безпрецедентне втручання у внутрішні справи України збоку представників зарубіжних країн, які, всупереч волі українського народу, намагаються змінити вектор її зовнішньополітичного розвитку. Це боротьба за природні ресурси, ринки збуту, дешеву робочу силу,транспортні коридори, послаблення слов'янської  єдності, стратегічне географічне становище України.

Народу ж український капітал  за підтримки «демократичної» Європи заборонив висловити свою позицію щодо зовнішньополітичної інтеграції, не давши провести пропонований комуністами референдум.

Парадокс полягає у тому, що, прикриваючись риторикою про народовладдя, демократію, людські цінності, права людей, український і міжнародний капітал ведуть цю боротьбу за свої інтереси руками однієї частини нашого народу проти іншої, використовуючи для цього тяжке становище народу, до якого довела буржуазна влада у пострадянський період, і його справедливе сподівання на краще майбутнє.

 Люди ж повинні усвідомлювати,що за їхнє поневіряння  і пролиту кров у ході цієї боротьби несуть відповідальність як влада, так і опозиція, які організували це протистояння у боротьбі за власне благополуччя

Що матимуть від цього прості люди? За великим рахунком практично нічого. Згадайте «помаранчеву революцію», «десять кроків назустріч людям», «п’ять мільйонів робочих місць» тощо.

Придивіться, а чи змінилися на сцені нинішнього майдану обличчя «поводирів революції»? Ні, тіж самі «помаранчеві лідери нації». Тіж самі мільйонери і мільярдери, які вже були приведені «помаранчевою революцією»  до влади, які, всівшись у владних кабінетах, миттю забули про народ, а стали боротися за повноваження і статки.

Нині вони знову використовують слова «народ-єдине джерело влади», «народовладдя», «влада-народу», «зміна системи влади». Але, слухаючи це, давайте задамося запитанням, чому на майдані не звучать гасла про націоналізацію і повернення у власність народу і держави вкраденої у того ж народу власності і засобів виробництва? Задумаймося, чи можна без повернення вкраденої власності народу і засобів виробництва забезпечити виконання цих гасел? Чи може бути народ джерелом влади за умови, що надрами, заводами і фабриками, засобами виробництва буде володіти не народ, а сучасні багачі?

 Останні хочуть, щоб народ (джерело влади) завжди стояв перед ними на колінах з простягнутою рукою і просив дати роботу, доступ до засобів виробництва, щоб заробити кусень хліба. А про джерело влади  народу дозволять згадати під час виборів чи чергового майдану.

Для чого ж «поводирі майдану» базікають про народ? Тому, що народ потрібен їм лише для здобуття влади і використання її у своїх корисливих цілях. Питання життя простих людей їх абсолютно не хвилює.

А за власність і засоби виробництва, які вони вкрали у народу,  які є джерелом їхніх статків, вони тому ж джерелу влади (народу) перегризуть горло, якщо він буде піднімати питання про повернення у свою власність.

Це відповідь і на те,чому багатії-керманичі нинішнього майдану так бояться і не підтримують у Верховній Раді України Антикризову програму Компартії, бо за нею надра і базові галузі економіки необхідно повернути у власність народу і держави,а для багатіїв це смерті подібне. То чи повинен народ «битися» за інтереси багатіїв? Чи може народу на майдані слід змінити гасла і поставити вимоги повернення власності і засобів виробництва у власність того ж таки народу?