Адміністративно-територіальна реформа скоріш за все розпочнеться в 2013 році, і вже в бюджеті наступного року будуть закладені відповідні параметри, як повідомив міністр регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ Анатолій Близнюк в інтерв'ю ZN.UA – Він наголосив: «Адміністративно-територіальну реформу реалізовуватимемо методом батога і пряника.»

Коротко і зрозуміло. Чи будуть пряники? – Невідомо. Але "методом батога"  в Україні мають укрупнити райони та ліквідувати більшість сільських і селищних рад. Так, за деякими даними, у Полтавській області планується залишити лише 4 райони: Лубенський, Миргородський, Полтавський, Кременчуцький.

До Лубенського району згідно з планами влади мають увійти нинішні: Оржицький, Чорнухинський, Пирятинський, Хорольський, Семенівський, Лохвицький райони, Гребінківський; Миргородського – Великобагачанський, Шишацький (частина до Миргородського, частина до Полтавського), Гадяцький райони; Полтавського – Зіньківський, Диканський, Котелевський, Чутівський, Карлівський, Решетилівський, Машівський, Новосанжарський райони; Кременчуцького – Глобинський, Козельщинський, Кобеляцький райони.     

          Якщо подивитися на попередні плани влади, то в нині існуючих  районах Полтавщини залишиться : в Гребінківському районі -1 рада, Пирятинському - 2  (Прирятин, Березова Рудка), Лохвицькому - 3 (Лохвиця, Червонозаводське, Сенча), Чорнухинському – 1, Лубенському – 1, Миргородському - 4 (Миргород, Комишня, Великі Сорочинці, Ромодан), Оржицькому - 3 (Оржиця, Круподеринці, Новооржицьке), Гадяцькому – 3 (Гадяч, Лютенька, Петрівка-Роменська), Зіньківському  - 2 (Зіньків, Опішня), Котелевському  - 2 (Котельва, Велика Рублівка), Диканському - 1, Шишацькому – 2 (Шишаки, Яреськи), Чутівському – 2, (Чутове, Артемівка), Машівському – 2 (Машівка, Нехвороща), Новосанжарському – 2 (Нові Санжари, Мала Перещепина), Карлівському – 1, Кобеляцькому – 4 (Кобеляки, Білики, Дашківка, Озера), Полтавському – 1, Великобагачанському – 3 (Велика Багачка, Гоголеве, Балаклія), Решетилівському - 2 (Решетилівка, Жовтневе), Козельщинському – 3 (Козельщина, Нова Галещина, Хорішки), Глобинському – 4 (Глобино, Великі Кринки, Градизьк, Броварки), Хорольському – 3 (Хорол, Ялосовецьке, Покровська Багачка), Семенівському – 2 (Семенівка, Оболонь), Кременчук і Комсомольськ розділять ради нинішнього Кременчуцького району.

           Частина рад, які перебувають в підпорядкуванні нинішніх районів за цими планами перейдуть до сусідніх, що викликає багато запитань громадян.

          Наміри влади радикальні і при втіленні в життя будуть стосуватися кожного. Цю ідею збиралися втілити і «любі друзі», і «любі мої» і навіть намалювали  нові карти  районів, але під тиском громадської думки в них виявилася «кишка тонка». Ці пропозиції і карти не видумані в Києві, а підготовлені місцевою владою в  недалекому минулому. Думаю громадськості слід знати чиї підписи стоять під такими пропозиціями.

           Компартія категорично виступала проти цього безглуздого експерименту тоді,   категорично проти вона й сьогодні. Чому? Давайте задамо собі і владі кілька запитань:

·                    Чи можливо це в умовах нинішнього економічного стану країни і складної політичної ситуації?

·                    Чи є у нинішніх політичних лідерів країни кредит довіри людей, бо не підтримана людьми реформа – це утопія?

·                    Скільки коштуватиме ця реформа і чи «підйомна» вона  для України, коли держава навіть не може дозволити собі мізерні соціальні виплати?

·                    Чи приведе механічне укрупнення територіальних громад і районів до їх самодостатності без вирішення питання економічного розвитку територій і, в першу чергу, створення робочих місць?

·                    Чи це наблизить владу і соціально-управлінські послуги до людей за вщент зруйнованої соціальної, транспортної і комунікаційної інфраструктури, коли до багатьох сіл  не ходить транспорт навіть раз на тиждень?

·                    Чи є в країні позитивний приклад реформування, хоча б якоїсь галузі, що вселяло б громадянам оптимізм і впевненість у необхідності проведення адміністративно-територіальної реформи?

·                    Чи будуть здійснені кроки з оптимізації повноважень між центром і регіонами, знайдено нову модель взаємовідносин, реформовано бюджетну, податкову системи?

·                    Хто прорахував економічні витрати та моральні збитки, які зазнає кожна родина в результаті переоформлення безлічі життєво важливих документів (паспортів, свідоцтв, установчих документів, документів майнового характеру тощо)?

·                    Чи робився прогноз можливих ризиків і наслідків, упливу ймовірних помилок у частині збереження керованості на всіх рівнях управління?

·                    Чи напрацьовані заходи з недопущення погіршення рівня життя людей і росту соціального напруження?

·                    Чи враховані в запропонованому проекті місцеві традиції і звичаї та регіональні відмінності, що впливатимуть на реформування?

·                    Чи аналізувалися «ідеологами реформи» причини невдалого реформування територіального устрою, проведеного в 60-х роках минулого століття, та його наслідки?

·                    Чи проводився в Україні державно-правовий експеримент щодо пропонованого укрупнення і які його результати?

·                    Чи вичерпані можливості оптимізації нинішньої системи територіального устрою?

Це лише невелика кількість запитань, що виникають у кожної тверезомислячої людини. Кожне з цих питань – серйозна тема, яка потребує обговорення.

Звичайно, що в питаннях адміністративно-територіального устрою є багато проблем: встановлення і зміни меж населених пунктів, районів, областей, статусу окремих населених пунктів і територій, навіть законодавчого врегулювання того, які документи і до якого органу необхідно подати для врегулювання цих питань та багато іншого.

Згадані проблеми очевидні, їх необхідно вирішувати невідкладно. Чимало конструктивних пропозицій внесено. Вони загальновідомі. Але ініціатори  реформування методом «батога і пряника» обрали  шлях руйнування всього і відразу, а потім закріплення в Конституції і законодавстві України наслідків свого експериментування над кожною людиною зокрема і суспільством загалом. Це занадто, навіть для того періоду беззаконня, у який ми живемо.

Проведення подібного сьогодні, коли у пам'яті людей злочинна приватизація та її катастрофічні результати, реформування земельних і майнових відносин в агропромисловому комплексі, знищення соціальної сфери на селі, фактична ліквідація найкращих у світі систем освіти й охорони здоров'я, які призвели до занепаду, а часто знищення результатів праці багатьох поколінь, перетворення основної маси людей на жебраків, на мою думку, ще більше погіршить ситуацію на місцевому, регіональному та державному рівнях.

Люди ще «не ви́дихали» земельної реформи і зміни майнових відносин на селі.  Майнове ж реформування в агропромисловому комплексі стало справжньою трагедією для абсолютної більшості селян, трудових колективів і територіальних громад. Продовольча безпека держави опинилася під загрозою. Перед українським селянином, неначе під час війни, постала реальна перспектива втратити землю і стати рабом у формально незалежній державі. А згадайте ж, на початку все було гарно і гладко, як на папері, так ізуст «солов’їв» і «підспівувачів» реформ. І скільки проблем це породило?

Насправді радикальне реформування адміністративно-територіального устрою є надзвичайно складним і комплексним процесом, що має колосальні ризики. Для його реалізації необхідно прийняти та внести зміни більш ніж до 300 законів та кількох тисяч підзаконних актів, забезпечити їхню реалізацію організаційно, фінансово, кадрово.

Крім того, реформування – це затратний механізм, який у кінцевому результаті ляже величезним фінансовим тягарем на плечі держави, місцевих бюджетів і, врешті-решт, громадян. Саме з їхньої кишені оплачувалися всі попередні реформи, саме на простих людей лягли всі труднощі нинішніх економічних негараздів. Тому можна не сумніватися за чий рахунок проводитиметься нова реформа. А скільки часу, нервів, сил і коштів забере в кожного з нас оформлення безлічі довідок і внесення змін до існуючих документів як для окремих громадян, так і для юридичних осіб, що неминуче потрібно буде зробити?!

          Механічне укрупнення місцевих рад і районів, на думку Компартії, не призведе до їхньої автоматичної самодостатності, не вплине в бік покращення на якість соціально-управлінських послуг, що надаються населенню. Віднесення поселень до того чи того статусу, по суті, нічого, крім назви і вивісок, не змінить і не забезпечить жодних гарантій на здійснення місцевого самоврядування на якісно новому, відмінному, вищому функціональному рівні.

Навпаки. Це не наблизить, а віддалить владу від громадян, що особливо згубно позначиться на житті мешканців села, де вщент зруйнована соціальна, транспортна та інші інфраструктури, немає елементарного сполучення між більшістю населених пунктів.

У намірах ініціаторів реформування говориться про значне якісне і кількісне збільшення соціально-управлінських послуг, що будуть надаватися на місцях після проведення реформи. Для нинішніх працівників самоврядних органів дивною є теза, що для здійснення повноважень громади отримають значно більше можливостей і коштів. Чи є такі резерви в державі і на місцях? Чому вони не використовувалися до цього?

Пересічні громадяни у значній більшості з недовірою ставляться до реформ. Вони вже «ситі» обіцянками, які давалися при проведенні приватизації, реформуванням у сферах земельних відносин, агропромислового комплексу, пенсійного забезпечення, які простого трудівника зробили наймитом і жебраком.

Таким чином, доходимо висновку, що зміни в територіальному устрої, які нам нав’язуються суперечать не лише формальним положенням чинної Конституції України, але й усій культурно-історичній традиції народу.

Спочатку необхідно здійснити напрацювання законодавчої бази, проведення бюджетної, податкової та інших реформ, які поліпшать ситуацію в економіці України, забезпечать покращення рівня життя людей і підготують суспільну думку. А вже після цього готувати заходи в контексті згаданої реформи, яка б обов'язково передбачала проведення серйозних наукових досліджень і державно-правових експериментів, враховувала волевиявлення громад шляхом проведення місцевих референдумів, які передбачають Конституція України та ратифікована парламентом Хартія місцевого самоврядування.

Адміністрування при цьому безглузде. Тому фракція Компартії України вважає, що «революційні» методи і поспішні дії при вирішенні цієї проблеми є неприйнятними. Вона докладе усіх зусиль, щоб законопроекти, які мають забезпечувати адміністративно-територіальну реформу, не пройшли у Верховній Раді України.

Нашим же горе-реформаторам давай усе одразу. Вони про наслідки не думають. Їх не зупиняє важка фінансово-економічна криза, зубожіння власного народу, відсутність Конституційного та законодавчого забезпечення, пропонованих ними «реформ». До чого таке призводило, ми неодноразово переконувалися на досвіді горезвісних реформувань у інших галузях. Тому, маючи здоровий глузд, ми повинні сказати своє рішуче українське «НІ!» і ще раз «НІ!» намірам нинішньої безвідповідальної, по суті, антинародної  влади втягнути суспільство в чергову безглузду авантюру.

      Ми сподіваємося і на підтримку депутатського корпусу місцевих рад, які мають висловити свою думку щодо подібних ініціатив. Наші проекти звернень до найвищого керівництва держави про неприйнятність таких кроків вже реєструються у  сільських, селищних і обласних радах.

      Ми сподіваємося на підтримку усіх громадян, які мають висловити свою думку щодо  подібних експериментів і підтримати позицію Компартії України, та запрошуємо до широкого обговорення проблеми на сторінках газет, у передачах радіо і телебачення. Хочеться вірити, що влада дасть змогу вільного доступу людям до засобів масової комунікації. Вона має знати і, врешті, врахувати думку народу та не допустити чергової біди.   

P.S.    На території  Оржицького району влада планує залишити лише три місцеві ради:  Оржицьку, Круподеринську і Новооржицьку.

           До складу Оржицької сільської ради мають увійти: Зарізька, Лукімська, Плехівська, Райозерська, Селецька, Староіржавецька, Чутівська, Онішківська сільські ради, Новооржицької – Воронинцівська, Куйбишевська, Лазірківська, Черевківська, Бієвецька, Духівська, Остапівська, Тарандинцівська сільські ради нинішнього Лубенського району, Круподеринської – Денисівська, Золотухинська, Савинська, Сазонівська, Чевельчанська, Яблунівська сільські ради.

            народний депутат України, член фракції КПУ,

секретар Комітету Верховної  Ради України

з питань державного будівництва та місцевого самоврядування