З 1 січня 2013 року вступив у дію Закон України «Про зайнятість населення», який  «зробив суцільно зайнятими» усіх жителів села, які є членами особистих селянських господарств.

Це породило великі проблеми щодо взяття таких членів на облік у центрах зайнятості, як безробітних, постали перешкоди перед селянами в отриманні субсидій, соціальних виплат тощо. За умов суцільного безробіття це викликало обурення і невдоволення селян.

На селі, в ході згубних аграрних реформ зруйновано більшість сільськогосподарських формувань і фактично без роботи залишилися мільйони українських селян, які сьогодні змушені виживати без допомоги держави.

Дохід отримуваний ними від ведення особистого селянського господарства не лише не дорівнює місячному розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи,  а є значно нижчим.

Обіцяної на початку реформ державної підтримки для розвитку особистих селянських не було, не має  і не передбачається на майбутнє.

Всіляку ініціативу селян до виробництва сільськогосподарської продукції знищує диспаритет цін на промислову продукцію, добрива, енергоносії, що робить працю селянина заздалегідь збитковою.

Держава втрачає зовнішні ринки буту сільськогосподарської продукції, не захищає власного виробника від імпорту, свавілля посередників та робить ставку на не на результати праці селянина, а величезні агрохолдинги з мінімальною кількістю робочих місць, що робить практично не вирішуваним питання зайнятості сільського населення.             

Згадуваний Закон не вирішив, а загострив  проблеми щодо реєстрації в службі зайнятості значної частини жителів сільської місцевості, які мають у власності земельні ділянки і вважаються членами особистих селянських господарств (далі - члени ОСГ).

Частиною І статті 4 Закону України «Про зайнятість населення»  встановлено, що до зайнятого населення належать особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств). Відповідно такі громадяни не можуть бути зареєстровані як безробітні, а значить, як правило, не можуть отримати субсидій та багатьох соціальних виплат.

Стаття 1 Закону України „Про особисте селянське господарство" дає визначення, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Отже, у своєму розумінні члени ОСГ не мають на меті принесення прибутку, а є лише задоволенням власних харчових потреб.

Водночас,стаття 8 цього Закону визначає, що члени ОСГ належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві є для них основною.

Слід зазначити, що чинним законодавством поняття „основне місце роботи" не визначено.

Крім того, законодавством України не визначені мінімальні розміри земельної ділянки, її якість тощо, починаючи з якого можна вважати, що громадянин самозабезпечений і не може отримувати допомогу з Фонду страхування на випадок безробіття.

Для вирішення цієї проблеми фракцією Компартії України у Верховній раді України  підготовлено і зареєстровано  «Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо зайнятості членів особистих селянських господарств № 2214-1 від 19.02.2013р.). Основна мета запропонованого законопроекту  соціальний захист прав щодо реєстрації в службі зайнятості значної частини жителів сільської місцевості, які мають у власності земельні ділянки і вважаються членами особистих селянських господарств.

Суть пропозиції полягає в тому, що члени особистих селянських господарств можуть вважатися зайнятими лише «…в разі, якщо робота в цьому господарстві для них є основною і розрахунковий місячний дохід на одного члена дорівнює або перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, визначеного  законом. Порядок визначення розрахункового місячного доходу на одного члена особистого селянського господарства встановлює Кабінет Міністрів України».

Прийняття проекту Закону України дозволить відновити соціальну справедливість та захистити жителів сільської місцевості,  які мають у власності земельні ділянки і вважаються членами особистих селянських господарств.

Влада в ході реформ зруйнувала колективне господарство, яке давало селянину роботу, соціальну захищеність, можливість забезпечення культурних і духовних потреб його родині, сьогодні навіть не хоче визнати навіть його право вважатися безробітним.

Стратегічною ж метою для держави має бути відродження сільськогосподарської кооперації, великотоварного багатогалузевого сільського господарства, переробки та обслугововуючої сфери на селі. Лише за таких умов ми забудемо ганебні слова – сільське безробіття.